Після закінчення університету Дмитро Миколайович пішов працювати у державний ліцей викладачем правознавства. Пана Дмитра дуже поважали колеги за його рішучість, витримку і наполегливість. Учні брали приклад і радилися у прийняті важливих рішень зі своїм вчителем. Бути викладачем це його покликання. Та й чоловік отримував від учнів неймовірний заряд енергії, яка змушувала його працювати ще відданіше та ефективніше.
Останнім часом колеги Дмитра почали помічати, що він став розгубленим, нервовим. Така поведінка не була притаманна пану Дмитру, бо він був справжнім чоловіком: стриманим, розсудливими, охайним. На роботі завжди дотримувався дрес-коду, і від учнів також вимагав охайного вигляду. Тому коли Дмитро прийшов на роботу у непрасованій сорочці й без посмішки на обличчі, подруга по роботі Тетяна зрозуміла, що в особистому житті у її колеги проблеми.
Дружина вирішила піти до молодшого, успішного чоловіка. Звісно, дитина повинна була залишитись з рідним батьком, тому що син аж ніяк не входив в плани дружини, особливо, коли вона вирішила боротися за нове кохання.
Дружину свою Дмитро зустрів ще за часів школи, вона була старша за нього на декілька років. Довгий час вони спілкувались як друзі, а вже в університеті почали зустрічатися. Поки були студентами жили на орендованій квартирі. Згодом у них з’явився малюк, і батьки дружини запропонували їм переїхати у квартиру, яку вони нещодавно купили. Дружина багато часу проводила з подружками на шопінгу й у кафе, часу на дитину у неї не залишалося. Тому Дмитро виховував сина сам.
Згодом дружина почала йти з подружками гуляти й вночі, та ще й на декілька днів.
Скрутні були часи, малечі не завжди вистачало на кашу і цукерку. Дмитро дуже багато працював. Довелося навіть другу роботу знайти, бо синові йти в перший клас, а то великі витрати. Крім цього, хотілось частіше бачити посмішку сина, тому потрібно було виділяти кошти на кіно та в парк атракціонів.
Через деякий час дружина повідомила, що зустріла заможнішого чоловіка і хоче пов’язати своє життя з ним.
Дмитро не став сперечатися з приводу розлучення, тому що і сам втомився від таких відносин. Але, коли в сім’ї є діти, не все так просто.
Квартира, в якій мешкало подружжя з дитиною, було куплене батьками дружини й подарована їй, а отже пан Дмитро не мав не неї права, але хотів, щоб квартира залишилась дитині. Був би хоч якийсь сенс від такої матері.
Тому вирішив знайти відому адвокатську агенцію, з хорошими відгуками й виграшними справами. Знайшовши в інтернеті адресу, чоловік звернув увагу на прізвище адвокатеси й згадав, що під час навчання у школі він закохався у дівчину, яка згодом вступила до юридичного вишу на право і по закінченню почала працювати в агенції. Ця агенція була найвідоміша у місті тому він одразу попрямував туди.
Оксана Василенко і справді була найкращим адвокатом. Вона зі школи захоплювалась правознавством і віддавалась своїй професії.
Коли Дмитро зайшов у кабінет до Оксани, вона одразу його впізнала, адже теж була закохана у нього в школі. Але не наважувалась тоді йому про це сказали, а з часом почуття згасли й вони більше не бачилися. Оксана пообіцяла Дмитру, що зробить все можливе, щоб квартира залишилась його сину. Так і сталося. Дмитро був безмежно вдячний Оксані. За квартиру, й за те, що змінила його життя на краще. За відчуття щастя та спокою.
Через три місяці відбувся суд, справу Оксана виграла і Дмитро запросив її на каву. Вони довго спілкувались, згадували часи школи.
З того часу їх спілкування не закінчувалось. Вони почали жити разом і будувати сім’ю. Як гадаєте, чи вдасться пану Дмитру збудувати міцні відносини й щасливу родину?
