Пів року тому в мене народився син. Коли я його мию, граюся, розмовляю з ним, то
завжди уявляю, як би була йому рада моя бабуся.
Тамара Іванівна дуже любила дітей. Вона народила п`ятьох дітей та мала сім онуків та
трьох правнуків. Я була її улюбленою онукою. Вона дуже хотіла, щоб я була щаслива,
вийшла заміж та народила дітей. Кожного дня я плачу та сумую за нею. Мені дуже шкода,
що вона не дочекалася найголовнішого свого правнука. Я дуже хочу, щоб мій син знав про
неї.
А так й буде! Адже, якщо б бабуся була поруч, вони проводили б разом весь свій час.
Іноді вона мені сниться, але дуже рідко. Нещодавно я бачила сон. Я гуляла у гарній легкій
сукні по маковому полю.
Назустріч мені йшла бабуся та щось розповідала. Я не могла розібрати жодного слова, але бачила, що вона посміхається. Мені дуже хотілося її обійняти, тому я вирішила підійти до неї, але вона одразу розсердилася та відвернулася від мене зі словами, що ще не час.
Прокинувшись я заплакала. Я розуміла, що вона завжди поруч зі мною й коли мені треба
буде відійти в інший світ, вона забере мене до себе та приголубить. Я підійшла до
сплячого сина та поцілувала його. Мені й справді ще не час йти до своєї любої бабусі. Але вона завжди в моїх думках та серці.
І я буду розповідати синові все, що знаю про неї, щоб він розумів, яка чарівна бабуся могла б бути в нього. Але ж вона звідти, з неба, все бачить. Й Тарасика мого бачить. Тому я впевнена, що вона щиро за нас всіх радіє.
А ви колись так сумували за тими, кого вже давно нема поруч? За кимось дуже особливими для вас?
