Коли мені виповнилося 10 років, мій тато розповів мені, що збирається одружитися вдруге. Моя мачуха швидко завагітніла і народила татові сина. А я стала безплатною нянею, прибиральницею і кухаркою в одній особі.
Я ходила в одязі, який давно вже був на мене малий, а братові щодня купували нові іграшки. Коли він виріс, мене зовсім позбавили особистого простору. Попросили віддати мою кімнату і переїхати в прохідну кімнату.
Єдине, за що я вдячна своєму татові – він заборонив мачусі піднімати на мене руку. Але ось образи, крики і знущання ніхто не забороняв. Щодня вона говорила мені, що я жахлива і ніколи ніхто не подивиться на мене. Я слухала, що я розумово відстала і ніколи не отримаю освіти, і все, що на мене чекає – робота прибиральниці.
Мачуха завжди казала мені, що будуть тут мене терпіти тільки до мого повноліття. А потім виставлять мене на вулицю і я дбатиму про себе сама. На канікули я їхала жити до своєї бабусі. Вона теж ставилася до мене як до зайвої в їхній родині. Вона казала мені, що проклинає той день, коли моя мама завагітніла мною. А ще пам’ятаю як вона раділа, коли моєї мами не стало.
Я завжди дивувалася, чому мене просто не віддали в дитячий будинок? Їм було б легше жити. Та й мені, напевно, теж. За півроку до мого повноліття я почула розмову свого тата і мачухи. Тоді мені все стало зрозуміло. Мачуха говорила, що я ніколи на це не погоджуся, а тато говорив, що йому все ж таки вдасться мене переконати. Говорили вони про мою частку у квартирі.
З цього дня мене перестали зачіпати всі образи. Раніше я боялася свого повноліття. А тепер чекала його з нетерпінням. У день мого народження зібралася вся “сім’я”. Навіть бабуся приїхала. Батьки мачухи теж були присутні. Перший раз ми всі разом сиділи і пили чай.
– Ну все, тепер можеш збиратися, – сказала мені бабуся.
– Куди?, – запитала я.
– Сьогодні ти стала зовсім дорослою. І відсьогодні ти сама несеш відповідальність за свої вчинки. А ще, сьогодні ти віддячиш родині за все добро, яке для тебе зробили. Ти поїдеш із татом до нотаріуса і подаруєш йому квартиру. Вона дісталася тобі від мами. Але це несправедливо. Вона обіцяла, що твого тата теж впише в заповіт, а цього не сталося. Вона записала квартиру повністю на тебе. Тому зараз ти поїдеш, і зробиш те, що тебе просять.
Я ледь стримала свій сміх.
– Так, бабусю. Я віддячу вам за все, що ви для мене зробили. На знак своєї вдячності сьогодні я не виставлю вас усіх на вулицю, а дам вам тиждень, щоб знайти собі нове житло. Час пішов.
О, що почалося. Мачуха висловила мені все, що думала про мене. А тато навіть підняв на мене руку. Батьки мачухи кричали про те, що виховувати чужих дітей справа невдячна. Бабуся сказала, що в мені немає нічого святого. Але я все ж виставила їх за двері. Вони всі дружно переїхали до бабусі.
Через кілька днів у гості прийшов тато. Вручив мені аркуш паперу. Сказав, що якщо я не хочу переписувати свою квартиру, то повинна віддати хоча б борги. На листку був список:
Їжа – 124 000 грн, одяг – 54 000 грн, шкільне приладдя – 9 000 грн, гігієна – 3 000 грн, комунальні послуги – 67 000 грн.
Мого батька зовсім не хвилювало те, що батьки мають забезпечувати своїх неповнолітніх дітей. Я ще раз переконалася, що зробила все правильно виставляючи їх зі своєї квартири.
