В юності моя сестра дуже сильно закохалася в чоловіка. Він часто приїжджав до нас в місто у відрядження. Ось вони і зустрічалися то в готелі, то у нас вдома.
Мені він не подобався, був хамовитим і навіть мою дитину вигнати міг, коли у них з сестрою побачення намічалося. Але Наталя була закохана в нього так, що танула при одному погляді. Такі відносини тривали 4 роки. Не знаю, що він їй обіцяв і на що вона розраховувала. Може сподівалася, що він свою сім’ю заради неї кине. Але як тільки з’ясувалося, що Наталя вагітна чоловік відразу зник. Залишив гроші в якості відкупних і все. Вона плакала, шукала його, але він як розчинився. Навіть материнство не змогло повернути сестру до нормального життя.
Сина вона залишала на мене і на матір, а сама бігла до подруг. Там за келихом вина скаржилася на свою долю. Було видно, як їй емоційно складно. Через два роки від почуттів і «великої любові» не залишилося і сліду. Тільки злість і образа. І Наталя зрозуміла, що образу на зрадника вона переклала на власного сина. Продовжувала шукати своє щастя. А хлопчик ріс у бабусі. Чоловіки сестрі траплялися неправильні. Один альфонс, з’являвся тільки в день зарплати і допомагав її витрачати, інший взагалі руки розпускав. Але навіть ці не кликали її заміж. А це сильно ранило Наталю, яка так мріяла вийти заміж. Уже справа до 40 років йде, а у неї на пальці ще жодного разу колечка не було.
Всі подруги заміжні, а вона ні. Сестра навіть мені заздрила, що у мене нормальна сім’я і діти і все у нас добре. Прямо нав’язлива ідея стала чи комплекс неповноцінності. Але в своїх 49 познайомилася Наталя з чоловіком. Він був трохи молодший за неї. І найголовніше – покликав заміж. Ось тут повинна була б розпочатися казка. А вийшло інакше, хоча і казки теж бувають різні. У чоловіка було двоє дітей, син і дочка 24 і 19 років. Вони ніде не працювали і жили з батьком. А він дуже цим пишався. А Наталя їм потрібна була як домогосподарка. Видно перша дружина такого не витримала – пішла, потрібна була заміна. У селі без рук складно. А щоб не з’явилися у Наталії думки піти, чоловік відразу наполіг на тому, щоб вона звільнилась з роботи.
Та й ніколи б їй було на роботу ходити, справ по господарству по вуха. Ось цілими днями тепер готує, пере, прибирає. Влітку город, та ще своє господарство. Дивлюся я на неї в хустині і балахоні, і думаю, невже про таке вона щастя мріяла? Діти у нового чоловіка ледачі. Самі палець об палець не вдарять, а тільки принеси – подай. Поваги від них не дочекаєшся, егоїсти і грубіяни. І сестра всьому цьому підкоряється. Можливо, сестра вважає, що це нормально, а може і справді рада, що в 50 років заміж вийшла. Питаю я сестру: «Ти щаслива?». Вона киває, що так. Тільки я не вірю, її зовнішній вигляд говорить про зворотне. Шкода її, краще б одна жила. Не варта обручка таких жертв.
А як ви вважаєте, навіщо жінкам виходити заміж? Чи можна прожити щасливо так і не вступивши в шлюб?
