Іро, – сказала колега, – щось ти засиділася. Весь офіс уже давно розійшовся, давай уже збирайся додому. У цей момент Ірина отримала повідомлення від чоловіка зі словами: “Я вже поїхав додому, ти скоро?”. Вона відповіла: “Так, уже виходжу.” Ірину зустрів Андрій і одразу ж поцікавився:
– Де наша Оля? Знову в інституті затрималася?
– Скоріш за все так. – боязко відповіла Ірина чоловікові. – Я сьогодні з нею не зідзвонювалася.
Андрій почав дзвонити до доньки, і тієї ж миті вона відчинила двері.
– Привіт, мам, тату! Я вдома! – вигукнула Оля.
Андрій підійшов до доньки, обійняв і суворим голосом сказав:
– А ми вже почали хвилюватися. Як в інституті справи?
– Усе відмінно, татку, курсову на п’ять здала!
– Донечко моя, люба, розумниця!” – притиснула до себе Олю мати.
Сім’я зібралася вечеряти, як раптом Оля сказала:
– Хочу поділитися з вами двома новинами.
Андрій поперхнувся навіть від несподіванки.
– Татку, ну ти чого? Не варто турбуватися, це хороші новини. – пояснила Оля. – Річ у тім, що я вже давно у стосунках з одним хлопцем. Він дуже хороший…
– Ось, це все твоя вина! – почав обурюватися Андрій, звертаючись до Ірини. – Це ти так доньку виховала! Робить усе, що хоче, куди хоче, ходить! Ще вчитися і вчитися, а вона вагітна!
– Тату, з чого ти взяв? Я просто хотіла сказати, що пора б вас познайомити з Іллею! – розгублено сказала Оля і зі сльозами на очах втекла до своєї кімнати.
– Що ж ти накоїв… – сказала Ірина чоловікові. – Дочка хотіла тобі про сокровенне розповісти, а ти… Пора вже зрозуміти, що дівчинка стала дорослою!
Опустивши голову, Андрій підвівся з-за столу і пішов у вітальню.
“Прекрасний сімейний вечір, – подумала Іра, – узагалі-то, як зазвичай…”
Оля була студенткою другого курсу. її хлопець Ілля був на курс старший, але вчилися вони на одному факультеті. Хоч Оля й попереджала хлопця, що її батько дуже ревностно ставиться до потенційних кавалерів, Іллю це не зупиняло і він виявив бажання познайомитися з батьками своєї дівчини.
Андрій підійшов до кімнати дочки і тихенько постукав. відповіді не було. Тоді він вирішив увійти, щоб поговорити.
– Ти вибач мені. Просто я так сильно люблю тебе і боюся, щоб тебе не образив ніхто. – сказав Андрій.
– Я теж люблю тебе. Але це моє життя і ти не зможеш прожити його за мене. – пояснювала Оля.
– Добре, я постараюся тримати себе в руках.
– Гаразд, проїхали. Але ти маєш попросити вибачення в мами. Ти щоразу на ній зриваєшся, як ти не розумієш, що робиш їй боляче!
Із кімнати, обійнявшись, вийшли батько і дочка. Підійшли до Ірини, Андрій обійняв своїх дівчаток і сказав:
– Дівчатка мої дорогі, вибачте мені за все.
Іра та Ольга поцілували Андрія і продовжили вечерю.
– Ну раз ми в усьому розібралися, можна запрошувати Іллю в гості? – вигукнула Жанна.
– Звичайно. – відповів Андрій. – Коли знайомитися будемо?
– Може, у вихідні? Ви вільні? – запитала Ольга.
– Давай, донечко, у суботу. – сказала Ірина.
Того самого суботнього вечора Ілля прийшов із квітами для Олі та її матері. За столом почалася розмова.
– Ну і які плани у вас, Ілля? – поцікавився Андрій.
– Я зараз навчаюся і працюю. Незабаром планую з’їхати від батьків і жити самостійно. Ми з Олею вирішили, щойно я орендую квартиру, ми житимемо разом. – пояснив хлопець.
Як це? Ви вирішили? А наша з матір’ю думка вже нічого не означає? Спочатку одружуйтеся, а потім уже самі вирішувати будете все! – обурювався Андрій.
– Андрію, заспокойся, – тихо сказала Іра, – це ж тільки перше знайомство, не треба тиснути на хлопця.
– А ніхто не тисне, – роздратовано відповів він, – я просто хочу знати, які в нього плани на мою доньку!
– Ми обов’язково одружимося! Про це ми теж говорили. Будемо працювати, заробимо на весілля, тоді й одружимося. – сказав Ілля.
– Виходить, ти просто хочеш забрати в нас доньку, а потім, можливо, одружишся з нею, правильно?
– Тату, припини, будь ласка. – благала Ольга.
– Не припиню, – продовжував кричати Андрій. – Зараз хто вам заважає одружитися?
– Я ж пояснював, що ми хочемо самі заробити на весілля. Для цього знадобиться деякий час. – сказав Ілля.
– Ах так! Маю намір тебе розчарувати, милий друже! Ольгу я з дому нікуди не пущу! Жити вона буде тут! Усе ясно? – розлючено заявив Андрій.
– Андрію, – ласкаво сказала Іра, – дорослі вони, не треба сваритися, нехай вирішують самі.
Андрій схопився і знову почав звинувачувати дружину в тому, що так виховала доньку! Що вона робить те, що хоче і ні з ким не рахується, ти виростила її такою!
Іра вибачилася і пішла на кухню, а Ілля з Олею теж не захотіли залишатися, вдягнулися і пішли, незважаючи на те, що батько заборонив залишати будинок. А за два дні Ілля зняв квартиру й Оля перебралася до нього. Як батько не намагався вмовити залишитися, дівчина поїхала разом із коханим.
– Андрію, як ти не розумієш, якщо ти будеш так поводитися, Ольга взагалі перестане з нами спілкуватися! Ти не зможеш її зупинити своїми криками і погрозами, тільки зробиш гірше. Вона все одно піде… – намагалася напоумити Ірина чоловіка.
– Я все розумію, але не можу нічого із собою зробити… сказав понуро Андрій.
Потім Іра обійняла чоловіка і сказала:
– А пам’ятаєш, адже я теж колись пішла з рідного дому до твого. Жінка завжди йде до коханого.
– Так, але ж ти тоді дорослою вже була, а Оля ще зовсім дитина.
– Їй 20 років, а мені тоді й дев’ятнадцяти не було. – ласкаво промовила Ірина.
– Усе одно, це ти в усьому винна, що виховала доньку такою! – заявив Андрій.
– А де ж ти був, коли я її виховувала? Чому не брав участь? У чому я винна? У тому, що мені вдалося з нею довірливі стосунки вибудувати, а тебе вона цурається? Сказати тобі, чому вона це робить?
– Ні, все-одно ти винна в усьому! – буркнув Андрій.
Іра зітхнула і подумала, добре, що Оля всього цього не бачить…
А як ви думаєте, чи правильно зробила Оля, що пішла з дому?
