Зараз моєму старшому синові вже понад чотирнадцять років. Так вийшло, що його рідний батько покинув цей світ за добу до його появи на світ. Через кілька років після його народження я почала зустрічатися зі своїм теперішнім чоловіком, а вже через два роки ми узаконили свої стосунки.
У цей час мій синок уже почав називати мого чоловіка татом, я його цього спеціально не вчила, просто так вийшло.
Коли синові виповнилося сім, то він дізнався про те, що чоловік, якого він завжди вважав своїм батьком, йому ніхто, а його рідний батько загинув до його народження. Не повторюйте моїх помилок і ніколи не розповідайте своїй дитині правду.
З цього моменту мене почали дошкуляти питаннями, як потрібно буде робити, якщо син скаже своєму вітчиму фразу на кшталт: “Ти мені ніхто!”. Я особисто була твердо впевнена в тому, що мій син ніколи не скаже таких слів, а тому ніколи не думала про те, як я вчиню в цей момент.
– Обов’язково скаже!” – про це попереджали і рідні, і зовсім чужі люди. – Він зараз поки що маленький, але коли стане дорослим, то обов’язково все і пригадає тобі і твоєму чоловікові.
Після того, як син виріс і йому виповнилося дванадцять, він так і не сказав чоловікові заповітну фразу.
– Та хіба це вік – дванадцять, рано ще, – знову заголосили домашні провидиці, – Ти подивишся, що буде, коли йому чотирнадцять стукне.
Навіть після того, як син став підлітком і йому виповнилося чотирнадцять, він так і не сказав батькові цю фразу. Тепер мені пророкують, що син себе покаже, коли йому виповниться шістнадцять, вісімнадцять або двадцять років.
Не треба думати, що мій син – це янгол сизокрилий, який вирізняється глибокодумством і розумінням, і в такому юному віці здатний адекватно оцінювати ситуацію і розуміти, що деякі слова завдають сильного болю. Ні, він зовсім звичайна дитина!
Я можу навіть вам сказати, що він дуже впертий і суперечливий. У нього, як і у всіх у такому віці, хоч греблю гати всіх підліткових загонів: сьогодні він абсолютно некерований, запальний і скандальний, а наступного дня – він просто золото.
Ніхто не стане говорити рідному татові, що він чужа людина, але мій синочок іншого батька ніколи й не знав. Для нього чоловік, який поруч із ним – це і є його рідний.
Саме ця людина вчила з ним літери, грала на подвір’ї у футбол, потім відвела його за руку до першого класу, навчила робити годівниці для птахів, ходила на батьківські збори до школи, возила його на прийом до лікаря і вчила голитися, загалом навчила всього, що роблять рідні батьки під час виховання свого сина.
Звісно, як і в усіх, у мого сина в голові в певні моменти з’являються думки про те, що мій чоловік йому ніхто, а я найгірша матір на всьому білому світі, проте в нього вистачає розуму не вимовляти їх вголос.
Точно так само, і в кожного з нас у такому віці вистачало розуму не казати своїм батькам, що краще б вони здали нас маленькими в дитячий будинок, ніж виконувати всі їхні завдання.
Робимо висновок.
Усі діти в різні періоди свого життя думають про те, що їм дісталися найгірші мама і тато на планеті, що, можливо, було б краще залишитися сиротою, ніж терпіти це все. Або, що ці придуркуваті предки їй дісталися абсолютно несправедливо.
З таким станом речей залишається тільки змиритися, бо якими б ідеальними вони не були, у кожної дитини немає іншого виходу, крім того, як змиритися з ними.
Найважливішим є питання про те, чи вистачить у вашої дитини витримки й розуму, щоб вона ніколи не вимовляла ці слова вголос.
Мене тішить те, що в мого сина поки що з цим усе гаразд.
