Син Ірини, Андрій, заявив, що одружиться. Ця новина лише додала жінці зморшок. Андрію було всього лише 19 років – гуляти й гуляти. Але цей варіант його не влаштував, хлопець обрав для себе роль щасливого сім’янина.
У дружини обрав собі 18-річну Марину, яка тільки закінчила школу, мабуть, ще з плюшевим ведмедем продовжує спати, а тут – заміжжя.
Ірина стала роздумувати, до чого такий поспіх, і вирішила, що наречена сина вагітна. Але син зніяковіло намагався пояснити, що Марина цнотлива, немов дитя. Мовляв, вольності вони собі не дозволяли. Спочатку заміж, а потім уже все інше.
Ірина була стурбована, звісно, цими почуттями. Як не відмовляла сина від одруження, марно все.
І тоді Ірина вирішила дізнатися більше про майбутню невістку. Виявилося, вони разом із батьком Марини в дитинстві жили в одному дворі. З нього завжди всі сміялися, бо розмовляв він так смішно в ніс. А ще в нього було руде волосся, сам такий худий, сутулий.
Ірина ще сильніше намагалася відмовити сина від затії з весіллям, нічого не вийшло. Ну що ж настав день знайомства з майбутньою невісткою. Ірина собі уявляла Марину схожою на батька: руду, худу, некрасиву, з противним голосом і манерою говорити в ніс. Але тут перед нею постала просто неземної краси фея. Струнка, фігуриста, з довгими ногами, оксамитовою шкірою, величезними небесно-блакитними очима. Та тут будь-хто б виявив бажання одружитися. Тому такий поспіх сина був цілком зрозумілим.
І ось, сіли за стіл, почали знайомитися. Тут Марина і проявила свою сутність. Почала казати, щоб батьки мусять весілля розкішне організувати, тож порадила батькам Андрійка затягнути паски й збирати на урочистість. Ірина з чоловіком лише роти відкривали, слухаючи чергові вимоги та побажання щодо організації свята. А наречений слухав слова нареченої і не смів їй перечити.
Благо, весілля так і не відбулося. Марина поїхала в село на похорон бабусі і прямо там познайомилася з тридцятирічним хлопцем із квартирою, машиною і перспективною роботою. І кинула Андрюшу. А вже через кілька місяців кружляла у весільній сукні нареченої.
Андрюша трохи мучився, а потім ухвалив правильне рішення – нічого тут засмучуватися! Минуло кохання, зайнявся роботою і думати про Марину забув.
