Ми з чоловіком ось-ось станемо батьками. Я ще ходжу на роботу, але через кілька днів іду в декретну відпустку. Ми живемо у квартирі-студії. Тобто, у нас за фактом одна велика кімната, де ми спимо, їмо і відпочиваємо. Цю квартиру нам на весілля подарували батьки чоловіка. Вони живуть окремо. У них двокімнатна квартира. Після весілля ми тут зробили ремонт своїми силами і почали обживати наше сімейне гніздечко. І все в нас було добре до вчорашнього дня.
Учора ввечері до нас приїхала свекруха вся в сльозах і з валізою в руках. Спочатку ми з чоловіком нічого не могли зрозуміти, а коли напоїли її чаєм, вона нам усе розповіла. Виявляється, свекруха вкотре посварилася зі своїм чоловіком і приїхала з валізою до нас. Вона заявила, що терпець її увірвався і відтепер вона житиме з нами.
Зі свекром вони все життя жили від сварки до сварки. У нього дуже важкий характер. Він постійно ображає і принижує свекруху. Я чомусь думала, що для них це норма і свекруха давно звикла до знущань з боку чоловіка. Але вона чомусь у свої 65 років вирішила змінити своє життя.
Звісно, на вулицю ми її не вигнали. Ми поставили розкладачку. Спить вона за кілька метрів від нас. Ми з чоловіком навіть поговорити нормально не можемо, не кажучи вже про щось інтимніше. А мені скоро народжувати!
Я намагалася поговорити з чоловіком, треба ж якось вирішувати цю ситуацію. Але він тільки розводить руками. Він нічого не може сказати мамі, тому що за документами це її квартира. Я цього не знала раніше, а тепер виходить, що ми зробили ремонт у чужій квартирі і нас звідси можуть викинути будь-якої хвилини. Якщо свекруха доведе розпочату справу до кінця і таки розлучиться з чоловіком, то йому залишиться двокімнатна квартира, в якій вони і жили, а свекрусі – наша студія. Ми ж опинимося на вулиці.
Звісно, з появою свекрухи в моєму житті з’явилося багато вільного часу. Вона повністю взяла на себе всі домашні справи. Але мені за великим рахунком цього не треба. Через кілька днів я піду в декретну відпустку і мені себе зайняти нічим. Вдома бути не хочеться, тому що тут постійно свекруха зі своїми турецькими серіалами. На вулиці теж дуже не погуляєш, за вікном – осінні дощі.
Я розумію свого чоловіка, я б теж не вигнала рідну маму на вулицю. Але жити з нею я б не змогла. Я впевнена, що знайти вихід із цієї ситуації можна, потрібно мати бажання. У мого чоловіка його, мабуть, просто немає.
Коли я зрозуміла, що чоловік не буде це питання вирішувати, вирішила сама поговорити зі свекрухою. Вона мені чітко дала зрозуміти, що до чоловіка повертатися не буде. Вона вирішила, що житиме з нами і допомагатиме мені з дитиною. Хто її про це просив?
Що мені робити тепер я не знаю. Єдиний вихід – помирити свекруху зі свекром. Якщо вони стільки років жили як кішка з собакою, то для чого тепер розходитися? Я такого не розумію…
