На пенсію Анна вийшла дуже рано, як і безліч балетних. Тоді їй було 35 років. Далеко не всі отримують сольні партії. Ось і Аня протанцювала належний час у другому складі і пішла на заслужений відпочинок.
Вона думала, що саме зараз потрібно віддати весь свій час коханому Андрію. Коли Анна раз у раз натякала коханому, мовляв, варто подумати про те, щоб узаконити їхні стосунки, він дивився кудисьповз.
… А одного разу йому запропонували попрацювати в Парижі. Тоді Анна вже почала прямо говорити, як хоче побувати в Парижі, а ще за кордон випускають тільки одружених чоловіків. Загалом, старалася як могла.
Але Андрій безслідно зник через кілька днів. Незабаром Анна дізналася, що він одружився зі старою подругою і полетів із нею до Франції.
З того моменту Аня поставила хрест на особистому житті. Жінка намагалася повернутися в професію, але передумала, вирішивши, що свобода дорожча, ніж вічна боротьба за роль у першому складі.
Одного разу, сидячи на лавочці в парку біля будинку, професійним поглядом побачила в парку дівчинку, в якої були дуже хороші балетні дані. Сказала про це її матері… Та трохи подумала і каже: “Але ж бути балериною так складно…”, на що Ганна відповіла: “Можна подумати, бути вчителькою або лікарем легко!”
Жінки довго розмовляли, Анна розповідала про своє балетне минуле. Мати дівчинки зацікавилася…
Тоді Анна вирішила стати педагогом із танців. І все в неї вийшло, нехай вона втрачала балетну форму, але зростала як педагог. Особливо подобалося їй займатися із зовсім маленькими дітьми… Мабуть тому, що не було своїх…
Але з часом почали відкриватися приватні школи і молоді, амбітні хореографи витіснили Анну.
Було важко, але трохи легше стало, коли подруга запропонувала переїхати в село до своєї тітки і здавати їй в оренду свою квартиру за хороші гроші. Аня погодилася.
Минали роки, але Анна ніяк не могла заспокоїтися і забути невірного Андрія. Коли вона будувала плани на нього і на Париж, старанно займалася французькою. Ось і в селі теж часу даремно не гаяла: читала книжки французькою, слухала аудіокурси і справа пішла.
Коли подруга з’їхала з її квартири до нового чоловіка, Аня повернулася в столицю і пішла працювати в бюро перекладів. Робота була, платили не багато, але вистачало. А одного разу чоловік подруги запропонував підробіток. Потрібно було супроводжувати одного з його партнерів, який прилетить із Франції. Золотих гір не обіцяв – француз скупий, витрачатися на ліцензованого синхроніста в неробочий час не хоче. Перекладач потрібен йому тільки вечорами – для прогулянок столицею.
Аня погодилася. Француз виявився приємним, елегантним, дотепним чоловіком трохи за п’ятдесят. Він був вдівцем, мав дорослу доньку. Аня французу сподобалася, він їй теж. Чоловік виглядав порядним і надійним.
І ось, коли Анна з французом гуляли парком, біля них раптом зупинилася молода дівчина з дитиною. Це була та маленька дівчинка, матері якої Анна порадила віддати доньку на балет.
– Привіт, я вас одразу впізнала! – із захопленням сказала дівчина. – А я, як ви й радили, закінчила хореографічне училище, танцювала фламенко, але ось, обрала сім’ю… Ви моя добра фея! Роки, пов’язані з балетом – роки щастя і натхнення!
Коли француз попросив перекласти, що говорила дівчина, Аня повідала йому історію свого життя від балету до бюро перекладів. Чоловік уважно слухав, а потім сказав:
Я буду дуже, дуже чекати вас у Парижі! Щойно повернуся додому, я надішлю вам запрошення… Ви мені подобаєтеся, а ще я люблю мистецтво і життя. Так само, як ви… Відтоді життя Анни змінилося кардинально.
