Із чоловіком ми познайомилися ще в школі. Дружили, потім він в армії служив, я вчилася в інституті, але весь цей час ми спілкувалися. Коли я закінчила навчання, ми вирішили одружитися. Чоловік завжди в усьому мені допомагав. Іноді навіть подруги говорили, що він у мене золотий. Він працював уже давно, а я тільки влаштовувалася. Прийшла якось додому – радісна, мене прийняли на роботу. Розмір заробітної плати був дуже маленький, напевно, у 10 разів менший, ніж у чоловіка.
Він мені сказав, щоб я взяла його картку, і користувалася нею, а свої копійки можу витрачати на себе. Я не стала чинити опір, взяла. Усі клопоти по дому та інше було на мені, але чоловік завжди був готовий допомогти. Він виносив сміття, мив посуд та інші дрібниці робив. Я думала, що у нас ідеальна сім’я.
Але ось, у якийсь момент чоловік вирішив придбати автомобіль. Усієї суми у нас не було, і він оформив кредит. Після цього все змінилося. Чоловік хотів швидше виплатити кредит, тому влаштувався ще на одну роботу. Вдома майже не з’являвся майже не з’являвся. І, як це завжди буває, поки його не було, щось траплялося. То холодильник зламався, то батарею прорвало, як мені з цим впоратися самій.
У вихідні попросила чоловіка допомогти мені по дому, а він махнув рукою і відвернувся. Встала над ним, сказала, що розумію, що він працює і втомлюється, але я ж теж не сиджу вдома. Так він почав дорікати мені, що я дуже мало заробляю, за такі гроші і вдома можна сидіти. Але я була з ним не згодна, так, зараз моя зарплата невелика, але я ж набираюся досвіду.
Коли в чоловіка був черговий вихідний, я вирішила з ним серйозно поговорити. Посадила його, сказала, що мені теж потрібна допомога. Я зранку на роботі, потім по магазинах, а ввечері ще вдома прибираю і готую. Він що, думає, що я кінь. Висловила все це йому, а він мені відповів, що нормальні жінки вдома сидять і займаються господарством.
На це я сказала йому, що вдома сидять ті, хто може собі це дозволити, і кому допомагає домробітниця. Він дивився на мене, я знала, що він не може (або не хоче) зрозуміти, чого я від нього хочу. Сказав хоча б один раз, що звозить мене за продуктами на машині. Так ні, я маю, як віл, усе це на собі тягнути. Тоді я вирішила, що більше немає спільного сімейного бюджету і всі обов’язки теж навпіл.
Я купую продукти собі, він собі, я перу свої речі, а він свої. І так у всьому – приготуванні їжі та прибиранні. Він із легкістю погодився. Я віддала йому його карту, а він тільки посміявся і сказав, що скоро прибіжу за нею назад. Якби ви знали, скільки в мене з’явилося вільного часу. Я йшла з роботи, і думала, що вдома є качан капусти. Зараз прийду, зроблю собі салатик з капустою і морквою, додам олії і все, вечеря готова.
Ні в який магазин іти не потрібно, посуд – одна тарілка. Зайнялася вишиванням. А мій чоловік вирішив ще краще, він щовечора ходив у кафе. Але вночі я чула, як він відкриває холодильник, а там нічого, бо ніхто не купив. Мені вистачало і моєї зарплати, а тут оголошення, що нам підвищують зарплату вдвічі. Виходить, що я буду отримувати нормальні гроші. На душі зовсім стало добре.
І так у нас у сім’ї триває досі. Уже дуже багато років. І всім добре. Ніхто нікого не звинувачує.
А як у вас у родині?
