Я виросла у звичайнісінькій родині. Я завжди мріяла про кохання і ніколи не шукала собі заможного чоловіка. Моя мати завжди мене налаштовувала на те, що чоловік і жінка мають стояти на одній соціальній драбині, бо тільки в цьому разі вдасться уникнути закидів у корисливості.
А якщо у пари вийде стати багатими, то обидва члени сім’ї знатимуть ціну грошам, а також завжди пам’ятатимуть про те, з якою працею вони всього цього досягли.
Ми з моїм чоловіком Ігорем почали жити разом ще в студентські роки. У той час нам грошей катастрофічно не вистачало не те, що на нові речі, а навіть на продукти, а тому найшикарнішою нашою вечерею була смажена картопля з квашеною капустою.
Ми не поспішали узаконювати стосунки, бо в нас на це навіть грошей не було, а брати кредит на те, щоб когось здивувати, ми вважали абсолютно дурною ідеєю. Краще в кредит взяти пральну машинку або мікрохвильовку, а згодом і телевізор. А потім ми ще на море хотіли з’їздити.
Так пролетіло чотири роки. Ми поступово виросли і перетворилися з жебраків-студентів на двох молодих людей, які живуть на орендованій квартирі. Ми вирішили з дітьми почекати, бо хотіли спочатку міцно стати на ноги і зробити кар’єру.
Спочатку в нас усе було чудово. Але потім настала криза, і турфірма, в якій чоловік працював старшим менеджером, ледь не закрилася. Спочатку чоловіка позбавили премій, а потім були й місяці, коли йому доводилося взагалі сидіти без зарплати. Душу гріло тільки те, що його не звільнили на відміну від більшості його колег.
У цей час фармацевтична компанія, в якій працювала я, навпаки, почала активно розвиватися. Після того, як почалася епідемія, люди стали активно купувати найрізноманітніші ліки. Уся наша продукція була більш ніж актуальною. Завдяки тому, що я вчасно напружилася і застосувала завзятість, уже через рік моя зарплата подвоїлася.
Мене турбувало те, що навесні моя улюблена бабуся померла, а восени мої батьки стали повноправними власниками її сільського будинку. Після довгих нарад було вирішено продати будиночок для того, щоб купити мені власну квартиру.
Ясна річ, на ці гроші купити квартиру було нереально, а от заплатити перший внесок за власне житло, цих грошей було більш ніж достатньо. Я вирішила, що потрібно брати двокімнатну квартиру, оскільки, ясна річ, що незабаром нас може стати вже троє.
Однак, коли до нас приїхала свекруха, то я почула багато неприємних звинувачень на свою адресу. Батьків чоловіка дуже дивувало те, що квартиру ми записали на мене, а не на їхнього сина. Вони сказали, що це якось не по-людськи, оскільки це він глава сім’ї, а не я.
Я їм пояснила, що гроші на перший внесок дали мої тато і мама, а крім цього, кредит плачу я, а не їхній син, тому це моя квартира, оскільки ми з ним не розписані, я не бачу сенсу записувати своє житло на нього.
Батько чоловіка почав кричати: “Ігоре, якщо автомобіль надумаєш купувати, то ти його теж на свою дружину запиши!” Ігор якось навіть не знайшов, що відповісти матері, тому що він розумів, що зараз він не те, що на автомобіль, а навіть на переднє колесо від велосипеда не може заробити.
Поступово емоції вляглися, і ми знову почали активно зустрічатися з його ріднею на сімейних застіллях, але незабаром стався новий конфлікт.
Ігор хотів зробити мені офіційну пропозицію. Після того, як уся рідня розсілася за столом, Ігор дістав із кишені обручку. Молодша сестра чоловіка одразу поплакала, батько схвально поплескав, а мати уїдливо зауважила: “А навіщо їм зараз весілля?”
То виходить, що якщо я свою квартиру на себе оформила, то зі мною й одружуватися безглуздо? А нікого не бентежить те, що вже понад півроку я не тільки сама за орендоване житло плачу, а й сім’ю утримую теж я.
Я просто проігнорувала її слова і всіма силами намагалася не показати, що мене її слова дуже зачепили. Але після того, як мати чоловіка побачила моє обличчя, вона відразу якось прикусила свій язик.
У мене більше немає бажання спілкуватися з матір’ю чоловіка. Мені чомусь здається, що вони мене за людину не вважають, я для них тільки машина із заробляння грошей. Їм абсолютно наплювати, що я зараз їхнього сина годую, бо йому гордість не дозволяє шукати підробіток. А що буде, якщо в нас малюк з’явиться?
Тепер мою душу розривають сумніви, може мені з ним розійтися, поки не пізно?
