З Оленою ми були дуже дружні, коли вони з Олексієм стали нашими сусідами. Але через рік вони переїхали в інше місто.
Дуже шкода було розлучатися з подругою, начебто й не дуже далеко їздити, машиною близько трьох годин, але часто не наїздишся. А коли ми практично в один і той самий час з Оленою завагітніли, стало ще образливіше, що не поруч. Було б так круто разом із малюками гуляти. Але ми зідзвонювалися практично щодня, ділилися враженнями і відчуттями від вагітності.
Наш син народився в жовтні, малюк Олени двома місяцями пізніше. Я ділилася з подругою лайфхаками та рекомендаціями щодо різних дитячих засобів і продуктів.
Коли наші малюки трохи підросли, ми з Оленою почали планувати зустріч. Вирішено було, що оскільки наш син старший і начебто краще почувається в машині, то ми поїдемо до них у гості.
Зібралися з чоловіком і вирушили в дорогу. Коли приїхали до Олени, було вже пізно, тому я одразу ж пішла вкладати сина спати. Повернувшись у вітальню, побачила, що вже був накритий стіл і все готово для посиденьок.
– Оленочко, ну ти швидко все організувала. А де ваш малюк?
– Спить уже. – усміхнувшись, відповіла подруга.
– Ого, це так швидко ви його вклали? – здивувалася я.
– А ми його не вкладаємо, просто залишаємо в ліжечку і йдемо. Він сам засинає.
– Нічого собі, круто… – я була в захваті, що тримісячний малюк може сам засинати, без заколисувань та інших маніпуляцій.
Загалом, щойно ми сіли за стіл і почали обговорювати всі новини, про всі радощі й прикрощі молодих батьків, як раптом хтось із малюків почав плакати. Я одразу не зрозуміла мій чи Олени, але на автоматі кинулася в кімнату, де був син.
– Наталю, зупинись. Це Сашко мій плаче. – засміялася Олена, прикрутивши звук на моніторі, але ні вона, ні її чоловік не зрушили з місця.
Малюк плакав, не вгамовувався.
– Олено, він же плаче! Ти що, не збираєшся йти? – здивувалася я.
– Ні, нехай кричить, скільки влізе! Я не піду. Досить, бігали навколо нього перший час, ось і розбалували. Уже виріс, нехай сам себе заспокоює.
А малюк кричав не своїм голосом. Хотіла сама піти заспокоїти дитину, але подруга не дала. Вони з чоловіком стояли на своєму. А маленький Сашко все не вгамовувався. Коли вкотре я сказала Олені, що шкода малюка, адже він так плаче, маленький ще, чоловік зачепив своєю ногою мою і я замовкла.
У продовженні вечора ми говорили про щось, не пам’ятаю про що, бо важко це робити під надривний рев немовляти. Сашко прокричав двадцять хвилин, перш ніж знову заснув.
Вихідні ми провели в жахливому напруженні, коли Сашка дожили спати, а під час неспання все було добре. Наші малюки, здається, сподобалися одне одному.
Мені здалося, що в Олени післяпологова депресія. Я робила спроби поговорити про це з нею, але вона тільки відмахнулася
Їхали ми з важким серцем. Начебто, не хочеться лізти не у свою справу, але з іншого боку – страждає ні в чому не винна дитина.
