Це був наживо довгий та важкий день. Кінець року, купа звітів. Ввечері темніє дуже рано, а вранці, коли йдеш на роботу – ще темно. Дні останнім часом всі якісь однакові. Шукаючи гаманець в сумці, я рукою натрапила на місткість для тормозка і тільки зараз зрозуміла, що і не обідала сьогодні.
Подивилась навколо себе – всі люди сумні, мабуть, в них теж смуток на душі.
І вже двері маршрутки майже зачинилися, як ми всі почули, що хтось кричить і просить водія зачекати. В маршрутку забіг хлопець! Одразу почав голосно дякувати водію. А потім почав вибачатися перед пасажирами, що голосно кричав.
В нього в руках було декілька пакетів з паперами та вони постійного в нього падали – він одну підіймає, інша падає. Пасажири вже деякі почали сміятися. Потім він згадав, що не купив білет і почав по всім кишеням шукати гроші. Зрозумів, що їх нема, подзвонив комусь і домовився принести гроші на зупинку. А сам почав перемовини з водієм.
Водій нас всіх здивував ще більше: він каже, що так не можна робити, а от заспівати чи то станцювати за білет можна. І хлопець голосно почав співати різдвяні колядки, та ще й пританцьовувати. Його підтримала вся маршрутка! Люди виходили на своїх зупинках і дякували юнака за подарований настрій.
Ми виходили на одній зупинці. Його дійсно чекав там товариш з грошима. А водій гроші не взяв, сказав, щоб той частіше сідав до нього в маршрутку. Бо так щиро давно вже не сміявся.
А чи підіймали ви коли-небудь настрій незнайомцям на вулиці?
