Анна займалася власним бізнесом. Жила у квартирі майже в центрі міста, справи в бізнесі йшли добре, бо допомагав чоловік, який був сином одного чиновника. Тобто, допомагав не тільки чоловік, а й свекор.
У її рідному селі в неї залишилася тільки мати, Ірина Василівна. Про матір Ганна не часто згадувала, дзвонила рідко, висилала тільки листівки до свят, і то не сама, а її секретарка.
Оскільки жінка була дуже захоплена розвитком бізнесу, на дітей часу не було. Але солодке життя тривало не довго. У чоловіка з’явилася коханка і він подав на раз вод. І все, з того часу в бізнесі Анну вже ніхто не підтримував фінансово.
Після розлучення Анна продовжувала займатися бізнесом, але було туго без чоловіка і свекра. Незабаром вона почала жити разом з Антоном, але в того не було фінансової можливості допомогти Анні. Але одного разу він запропонував їй продати будинок Ірини Василівни. Анна, трохи подумавши, вирішила послухати Антона і забрати матір до себе. Але жити разом із тещею не входило в плани чоловіка.
Коли Анна розповіла матері про свою ідею, та, не довго думаючи, погодилася. Вона й так не могла впоратися самотужки з великим будинком, та й зі здоров’ям були проблеми. Анна пообіцяла, що доглядатиме за нею і виділить кімнату у квартирі.
Але не про таке життя мріяла Ірина Василівна… Анна одразу ж установила правила: господарювати на кухні було заборонено, їсти тільки у своїй кімнаті і не заважати щастю молодим. Коротше кажучи, сиділа цілодобово Ірина Василівна у своїй крихітній кімнатці. А одного разу вийшла прогулятися на вулицю і заблукала. Коли Анна знайшла матір, то заборонила виходити з дому.
А одного разу мати захворіла. Анна викликала лікаря, щоб той оглянув жінку. Але Ірина Василівна відмовилася, щоб лікар провів огляд. Анна дуже розлютилася і, коли вони залишилися самі, запитала матір:
– Це що ще таке? Чому ти відмовилася піднімати верхній одяг?
– Аню, мені просто було соромно… Майка в мене там зовсім рвана… – тихо промовила Ірина Василівна.
– То чому не купила нову? – обурилася Анна.
– То за які ж гроші я куплю? Усю ж пенсію тобі віддаю…
– Знаєш, мамо, коли ти переїхала до нас, почалися суцільні труднощі. Їдь ти назад у село! – заявила донька.
– Так будинку ж немає мого там уже. Куди їхати? – здивувалася Ірина Василівна.
– До сусідки своєї, Антоніни, їдь!
Наступного ранку Ірина Василівна вже була в селі, де її прихистила подруга Антоніна.
У Анни з Антоном життя не складалося. Співмешканець неабияк випивав, а одного разу Анна застала його у своїй же квартирі, у своєму ж ліжку з іншою жінкою.
Коли вона залишилася сама, тільки згадала про матір і вирішила її провідати. Але приїхавши в село, дізналася, що Ірину Василівну місяць як поховали…
