Син із невісткою мені тепер навіть не дзвонять, бо я відмовилася онуку прихистити. Але мені вистачило першого курсу – Іра мені всі нерви вимотала. Вона робить усе по-своєму, абсолютно не слухається. Її скоро взагалі виженуть з інституту. Мені набридло хвилюватися, видзвонювати її, контролювати, де вона і з ким.
Я спочатку не хотіла жити з онукою. Але погодилася прихистити її на перший курс. Батьки її навіть не питали, хоче вона вчитися чи ні – запхали кудись. І це “кудись” – моє місто.
Вони живуть за сто кілометрів від мене. Але в їхньому місті немає нормального вишу. З онукою в мене стосунки натягнуті, тому я їм одразу запропонувала відправити її в місцеве училище і не псувати собі нерви. Мене ніхто не слухав.
Онука постійно огризається. У неї немає авторитету. Ми з нею не були разом більше години вже давно, бо вона в підлітковому віці стала зовсім некерованою. Навіщо мені така відповідальність? Син лише знизував плечима, коли я його просила зайнятися вихованням дочки, а невістка собі на умі. Це вона й розпустила Ірину.
Бачилися ми з онукою тільки у свята. Вона й батьків не слухала – надто дорослою себе вважала. Попри те, що невістка працює психологом, зі своєю дитиною вона впоратися не може.
Невістка одразу сказала, що грошей на орендоване житло в них немає, тому онука житиме зі мною. Я пояснила, що допомогти не проти, але висловилася щодо того, що Іра мене не слухається. Але дружина сина мене переконала. Мовляв, вона за останній рік порозумнішала, подорослішала, все буде добре.
На перших порах усе було добре. Онука одразу після пар бігла додому, допомагала мені прибирати, а потім усе пішло по похилій. Почала гуляти ночами, марафет, та й алкоголем від неї несло.
Я намагалася з нею якось досягти компромісу, але вона мала мене на увазі. Ми сварилися щовечора. Іра вибачалася і просила не розповідати нічого батькам. Я мовчала і виправдовувала її, а потім дізналася, що внучка завалила сесію. Ми всі канікули просиділи за книжками – вона все перездала.
Я думала, Ірина зробить висновки. На жаль. Другий семестр теж саме. Знову бродила по клубах, пропускала заняття. За період її перебування у мене вдома я вся посивіла. Із тиском почалися проблеми – мене навіть у лікарню хотіли покласти. Коли вона поїхала на літні канікули додому, я просто видихнула.
Розповідати про всі деталі я не хотіла, лише ввела в курс справи. Мені не повірили діти, що їхня донька здатна на “таке”. Я не стала доводити свою правоту, лише пояснила, що більше приймати Іру в себе не збираюся. Як же вони почали обурюватися! Але я твердо стояла на своєму.
У вересні мені ніхто не дзвонив. Та й узагалі весь цей час про мене ніхто не згадував. Я сама їм намагалася додзвонитися – ніхто не піднімав слухавки. Шкода, звісно, що я залишилася одна, але на онуку в мене справді немає сил.
