Мого чоловіка відправили в термінове відрядження. Його відрядження збіглося з ювілеєм свекрухи, а тому мені довелося їхати на це свято одній із двома дітьми. Ми поїхали в гості на автобусі.
Коли ми сіли з синами в автобус, то я одразу ж набрала свекруху і попросила, щоб нас зустріли на зупинці. Коли ми з дітьми вийшли з автобуса, то нас на зупинці ніхто не чекав. На вулиці був жахливий дощ, а в мене в руках важка сумка і двоє дітей на додачу, які почали скиглити, що вони втомилися і хочуть їсти.
Я почала телефонувати свекрусі, проте вона не брала слухавку. Після того, як я не могла додзвонитися до матері чоловіка, я почала дзвонити його батькові, але той також не брав слухавку.
Сказати, що мені було бридко на душі – це значить нічого не сказати: діти скиглили, вони втомилися і добряче зголодніли в дорозі, а до будинку свекрухи понад шість кілометрів. Злива не збиралася зупинятися, а тому я розуміла, що мені доведеться тягнути все – дітей і сумку.
Ну чому родичі з нами так чинять?
Ми прочекали свекруху на зупинці понад півгодини, але ніхто нас і не думав забирати. Найбільше мене засмучувало те, що я навіть не можу взяти таксі, щоб доїхати додому свекрухи.
Мені довелося викликати таксі із сусіднього села, оскільки свекруха жила в глушині такій, що там навіть такої послуги не було.
Щоб не тягнути дітей по дощу, мені довелося віддати за автомобіль досить кругленьку суму. Несподівано в мене в голові промайнула думка: “Може краще мені відразу додому поїхати?” Але тут мені захотілося подивитися в очі свекрусі, і я вирішила все ж таки зайти в будинок.
Ну зайшли ми в будинок.
– Ви вже приїхали? – сказала свекруха. – Дісталися нормально?
– На таксі! На таксі, матусю, ми приїхали! ” – ледь стримуючись від того, щоб не нахамити.
– Чому на таксі? – зі здивуванням у голосі та часткою єхидства запитала свекруха, і на її обличчі заграла зловтішна посмішка, яку вона всіма силами намагалася приховати.
Я подивилася у вікно і побачила, що у дворі стоїть кілька машин, на яких приїхали гості. Мені стало дуже прикро, бо кожен із них міг вільно приїхати і забрати нас із зупинки.
– Я вам дзвонила, чому ви не брали слухавку? – зібравшись з останніми силами запитала я.
– Я не чула, телефон лежав у будинку. – сказала “мама”.
– Я ж вас просила, щоб ви нас зустріли на зупинці. Я ж вам з автобуса дзвонила?
– Та ти не сердься, мене останнім часом пам’ять сильно підводить. – відповіла свекруха.
Потім вона розвернулася і пішла до решти гостей і навіть не подивилася своїх онуків. Але при цьому вона пішла і почала обіймати дітей своєї дочки.
Я зрозуміла в цей момент, що нас тут ніхто не чекав і мої діти для неї ніхто.
Під час застілля ні на мене, ні на моїх дітей уваги ніхто не звертав. Нам там навіть чаю ніхто не запропонував. Пізніше я знову викликала того самого таксиста, який нас сюди привіз. Ми пішли по-англійськи не попрощавшись. Ми просто залишили подарунок біля дверей. Я думаю, що нам там ніхто не був радий, а тому найкращий вихід був – це просто піти.
Після того, як ми дісталися додому, нам зателефонувала мати чоловіка, але цього разу в мене не було жодного бажання з нею розмовляти.
