Вона прийшла до нас в клас посеред року: переїхали за мамою до міста після розлучення мами з батьком. Всі почали знайомитися з нею, цікавитися, звідки вона і де зараз живе. Виявилось, що вона живе через два доми від мого будинку, тому я запропонувала разом ходити додому зі школи. Так і почали дружити.
Вчилася вона добре, але вона жодного разу не сходила ні до кого на день народження. Та навіть просто не виходила гуляти.
Вже була весна, повітря вже тепле, після уроків всі квапились додому, аби залишити портфель, поїсти та побігти на вулицю з друзями. А вона знову не вийшла. Вранці я чекала її біля хати, аби піти до школи разом. І почала в неї розпитувати, що вона робить ввечері. Виявляється, до приходу мами з роботи їй потрібно усюди прибрати, попрати білизну, зварити їсти. Аж потім в неї є час, аби зробити всі уроки. А це ж вже випускний клас, уроків багато і треба дуже старатися, бо вона мріє вступити на бюджет. Ввечері я прийшла додому і розповіла про це мамі, на що вона сказала, що давно помітила, що Міла і в магазин сама ходить, і на вулиці рідко буває.
Дуже я раділа за Мілу, що вона вступила в університет на бюджет і має змогу сама планувати свій день. Але ж кожні вихідні Міла приїжджала додому та влаштовувала прибирання і куховарила на кухні. Готовила їжу мамі на тиждень.
Ми продовжуємо товаришувати й зараз. Вона вже заміжня жінка, має сина. І розказує, що мама і досі дзвонить їй і просить, щоб та приїхала поприбирала та їсти наварила. Міла сміється і каже: “Може вона й справді не вміє та не знає, як те все робиться?”
Чи допомагали ви мамі по господарству в дитинстві? Як би відреагували на таке прохання мами на місці Міли?
