До 14 років я була єдиною дитиною в сім’ї і мене це дуже навіть влаштовувало. Справа не в тому, що я була егоїсткою. Ой, ні. Просто я звикла, що мене завжди всі любили і багато уваги приділяли. Як можна від цього швидко позбутися?
Щоліта я проводила канікули у батьків мами. Бабуся і дідусь мені були як другі батьки. Я навіть любила їх більше, ніж маму і тата. І ось мама розповідає новину про те, що вона вагітна. Я була не тільки шокована, але ще і незадоволена. Всю вагітність мама бігала як очманіла. Вона настільки була стурбована дитиною, що я її взагалі не хвилювала.
Я розуміла, що як тільки народиться брат, спокійних ночей в будинку не буде. Тому бабуся запропонувала мені переїхати до них з дідом. Тим більше, що через два роки мені треба було вступати до університету. В їхньому місті якраз був такий з потрібною мені спеціальністю. Я і поїхала.
Мати з батьком постійно возилися з братом, а я відмінно жила з бабусею і дідом. Поступила в університет. А потім дідусь захворів. Три роки він був паралізований. Я разом з бабусею за ним доглядала. Батьки приїжджали пару раз і все. Вони постійно були зайняті. Потім дідуся не стало, у бабусі був страшний стрес.
Згодом і вона захворіла. Я дивилася і за нею. Ніякої взагалі допомоги від батьків не було. Все сама, все одна. Ще через два роки не стало і бабусі. Виявилося, бабуся написала заповіт і переписала їх квартиру на мене.
І ось тут відразу ж з’явилися батьки з вимогами віддати частину квартири брату. Але на яких підставах. Всі ці роки я дивилася за старими, чому я повинна щось віддавати. Але батьки погрожують мені судом. До сих пір не можу повірити, що рідні люди так зі мною вчиняють. Налаштована я рішуче, не буду я нічого нікому віддавати! Все моє, і все законне!
