Любочка опинилася в дитячому будинку, коли їй було всього чотири рочки. Вона навіть не плакала, швидко прийняла нову обстановку і знайшла нових друзів. Але гралася, як і раніше, сама. Вона брала велику ляльку на руки і ховалася в наметі, щоб ніхто її не знайшов.
Якось раз я спостерігала дивну ситуацію. Люба тягнула за руку Мішутку. У руках у неї був той самий пупс. Міша виривався і кричав. Я не могла не втрутитися.
– Михайлику, що у вас сталося тут?
– Люба змушує мене спати! А я не хочу! – обурено відповів хлопчик.
– Любонько, навіщо ти змушуєш Михайлика спати? До обіднього сну ще дві години. – поцікавилася я в Люби.
– Ми граємося. Я – мама, а він – тато! – заявила Люба.
– І що? – здивувалася я.
– Тато має спати з мамою! – пояснила Люба.
Мене, звісно, здивувала така відповідь, але я намагалася приховати свій шок.
– Ну і ну! А хто ж тоді буде гроші заробляти, якщо вдень спати? – поставила я запитання.
– Не знаю… – знизувала плечима Люба. – Мама не говорила.
Довелося пояснити дітям про стереотипи стосунків між дорослими. Про те, що батьки мають велике призначення, яке потрібно будувати на гарних взаєминах, невпинній турботі про дітей, сім’ю.
І звідки тільки такі думки в маленьких дітей у голові?
