Моя мама якомога довше намагалася залишатися незалежною в усіх аспектах. Але все-таки вік узяв своє, і я вирішила забрати її до себе, щоб доглядати за нею і бути спокійною. Мені не давало спокою, що моя старенька мама живе геть сама та ще й так далеко від мене.
Але після переїзду мами до мене, моє життя стало нагадувати мені боротьбу за свободу. Зараз я прив’язана додому ще більше ніж тоді, коли мої діти були маленькі. Мама весь час хоче, щоб я була вдома з нею. Я маю піти з роботи і відмовитися від особистого життя і бути весь час із нею. Вона каже, що я маю бути вдома, а працює нехай чоловік.
Коли я маю вийти з дому хоч ненадовго, то мені доводиться виправдовуватися. Я постійно перебуваю під маминим контролем. А вона мені постійно нагадує, що забрати її до себе – моя ідея.
Каже, що вона ж у дитинстві няньчилася зі мною, тому тепер моя черга. А я не розумію, чому я маю бути постійно вдома. Я навіть готова платити більшу частину своєї зарплати доглядальниці, але це її не влаштовує.Усі кажуть мені, що я маю з мамою бути трохи жорсткішою і стояти на своєму. Але я так робити не можу, це ж моя найрідніша людина.
А що б ви порадили в цій ситуації?
