– … Мені довелося зібрати свої та сина речі й переїхати жити до батьків! – каже тридцятирічна Інга. – За кілька тижнів із моєї квартири з’їдуть орендарі, потім ми з сином туди переїдемо… Чоловік сказав, що я зрадниця. Він каже, що в нього не вийде виховувати дочок, що йому для цього потрібна жінка. Це як? Ми ж із ним ще до весілля домовилися про те, що його перша сім’я – це тільки його турбота!
Кілька років тому батьки Інги були проти того, щоб вона виходила заміж за Марка.
– Ти, про що думаєш? Він же розлучений і від першого шлюбу в нього залишилося двоє маленьких дітей? Ти подумай, навіщо тобі такі проблеми потрібні? – намагалася достукатися до дочки мати. – Що ти будеш робити, якщо він залучить у вашу сім’ю своїх дочок. Ти не забувай про те, що між вами весь час стоятиме його колишня, бо вона йому не чужа людина. Я зараз не про аліменти говорю!
Інга й сама замислювалася над тим, чи варто їй ці стосунки розвивати, чи ні?
Вона була молодою, симпатичною, товариською і доволі успішною дівчиною, у якої було багато друзів. У неї була ціла армія прихильників, які так гарно за нею залицялися, що Марку й не снилося.
Однак, як відомо, кохання буває дуже зле, а крім цього, Марк із завидною завзятістю домагався любові Інги, а також присягався їй у тому, що всі проблеми, пов’язані з його першою сім’єю, – це тільки його турботи. Молоді люди зіграли весілля.
Спочатку їхнє сімейне життя являло собою справжню ідилію. Чоловік був дуже уважний, ніжний і турботливий. Він у буквальному сенсі цього слова носив свою молоду дружину на руках. Уже через півтора року після весілля у пари народився син. Чоловік і тут проявив себе з найкращого боку. Він весь час допомагав дружині: гуляв увесь час із маленьким, а також вставав до нього вночі.
Усі питання, які стосувалися його першої сім’ї, чоловік вирішував власними силами: він виплачував аліменти на дітей, робив донькам подарунки на всі свята, а також відвідував дитсадівські свята та концерти в музичній школі. Він як міг оберігав від усіх цих проблем молоду дружину.
Приблизно два тижні тому їхнє життя розвернулося на сто вісімдесят градусів.
Перша дружина Марка тяжко захворіла, а тому йому довелося забрати дітей жити до себе приблизно на півроку, а що буде далі ніхто не знав. Вийшло так, що крім Марка дівчаток до себе забрати ніхто не міг. Через вік ні мати Марка, ні мати першої дружини не могли взяти над ними опіку.
Старша донька Марка була підлітком, а це дуже складний вік, а молодша цього року мала піти в перший клас. Ясна річ, із першокласницею займатися доведеться, водити її до школи і зі школи.
– Ти вирішив, що я мати Тереза? – кричала Інга. – Ти в мене запитав, хочу я цього чи ні? У нас маленька дитина. Я ще двох дітей не потягну! Та й робити я цього не збираюся! Ми ж із тобою перед весіллям домовлялися, що проблеми твоєї першої сім’ї мене не мають стосуватися.
– А я по-твоєму, як повинен вчинити? – дивувався чоловік. – Ти в декретній відпустці, ти ж на прогулянку із сином виходиш і їсти готуєш. Невже відварити локшину на двісті грам більше і на десять котлет більше підсмажити – це серйозна проблема. А вдень не у дворі гуляти, а дитину зі школи забрати? Якщо є бажання, то вихід можна з будь-якої ситуації знайти.
Інга придумала свій власний вихід – вона зібрала речі та переїхала до батьків.
– Ну не можна ж через такі проблеми сім’ю руйнувати! – намагалася достукатися до невістки мати Марка. – Ти чоловіка кинула в той момент, коли ти йому була найбільше потрібна. Тебе ж заміж за чоловіка, у якого двоє дітей силою ніхто не тягнув. Ти ж про дітей заздалегідь знала.
Подруга Інги була на її боці і як могла її підтримувала.
– Не переживай, ти вчинила абсолютно правильно! – говорила вона. – Його діти – це тільки його проблема, ти не зобов’язана всі його проблеми на собі тягнути. Що робити з дітьми в такій ситуації, має думати їхній батько, а не ти!
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Інга?
