П’ять років тому я вийшла заміж, у нас із чоловіком було скромне весілля, оскільки на той час ми були студентами і святкували в маленькому колі друзів у гуртожитку.
Я вийшла заміж за одногрупника на 3-му курсі. Коли він освідчився мені, батьки відмовилися брати участь в організації весілля і допомагати матеріально. Мама мені одразу сказала, що ці стосунки довго не триватимуть, тож вона з татом не братиме в цьому участі. Тому ми тихенько розписалися і відзначили подію з друзями в гуртожитку. Батьки того дня нас не привітали.
Відтоді минуло вже 5 років. Ми заочно закінчили виш, переїхали в орендовану квартиру. Нещодавно я народила сина. І за весь цей час від батьків я отримувала тільки повідомлення з привітаннями у свята. Я змирилася з тим, що я старша сестра, і вся увага батьків діставалася Олі, так і триває досі.
У батьків із молодшою донькою взаємини прекрасні, просто ідеальна сім’я. Усе життя мене обмежували, говорили, що я маю бути самостійною і досягати всього сама. З Олею було навпаки. Вона довгоочікувана дитина, і хоч вона молодша на 2 роки, я завжди доношувала за нею речі, бо Оля росла як на дріжджах.
Вони записували доньку на розвивальні гуртки, оплачували репетиторів. Пам’ятаю, як Оля обрала престижний виш у столиці, але не пройшла на бюджет. Звісно, батьки погодилися оплачувати їй навчання. Коли вступала я, мені одразу дали зрозуміти, що або я вступаю на бюджет, або сама плачу за навчання. Добре, що я тоді все ж таки вступила.
Зараз із батьками ми майже не спілкуємося, у мене життя налагодилося, чоловік отримав підвищення. Потихеньку самі справляємося. Мені, щоправда, пощастило зі свекром і свекрухою. Вони подарували нам на весілля квартиру. Там треба було зробити ремонт, тож ми зможемо переселитися тільки зараз, коли ми навели там лад. А мої батьки стримано привітали мене з народженням дитини, наче їм байдуже, що в них з’явився онук.
Тиждень тому мені зателефонувала мама. Я навіть здивувалася, бо зазвичай усе обходиться сухими повідомленнями. А тут вона вся на емоціях розповіла мені про весілля Олі, що наречений у неї красень і молодець. А найсмішніше те, що я повинна, на їхню думку, взяти кредит на Олине весілля. У цей момент я почала істерично сміятися, до сліз. Грошей у батьків немає, їм кредит не дадуть, бо вони взяли квартиру в іпотеку для молодят. Боже, як же це несправедливо. До речі, на весілля мене не запрошували.
Я бажаю сестрі щастя, вона не винна, що її люблять більше, але грошей не дам. Раз на квартиру кошти знайшли, то й на весілля назбирають.
