У нас була міцна, дружна і щаслива сім’я: я, чоловік і маленький син. Навіть з дитиною на руках нам вдалося знайти недорогу квартиру і навіть купити старенький автомобіль. Звичайно, шикувати не вдавалося, але зарплати чоловіка цілком вистачало. Я сиділа в декретній відпустці і особливо допомогти нічим йому не могла. Адже я і по дому господарювала, і дитиною займалася.
Все йшло чудово, поки я не дізналася про другу вагітність. Чоловік був дуже щасливий. Але ми обидва розуміли, що з другою дитиною потрібно буде навчитися економити. І ніби все йшло добре. Народився другий хлопчик, чоловік знайшов підробіток вечорами і на вихідних. Фінанси дозволяли не хвилюватися про те, що завтра їсти.
До слова, тепер дітьми займалася виключно я. Чоловік настільки замучувався на роботі, що просто вечеряв і засипав прямо під час перегляду телевізійних передач. Природно, ми розуміли, що так не може тривати вічно. Залишалося чекати мого виходу з декретної відпустки. До того ж на основній роботі мені пообіцяли підвищення заробітної плати, що подало надію на фінансову стабільність. Ми знову були щасливою родиною. Поки я не дізналася про вагітність третьою дитиною.
Я була просто в розпачі. Та й про яку ще дитину могла йти мова, якщо ми тільки-тільки вибралися з важкого фінансового становища. Пускати все на самоплив я не бажала. Але чоловік, коли дізнався про моє становище, був на сьомому небі від щастя.
З народженням третьої дитини чоловіка немов підмінили. Підвищення на основній роботі абсолютно не допомагало. Знову почався підробіток, ось тільки тепер він був і вечорами, і по вихідним, і навіть два рази в тиждень в нічну зміну. Якщо я і бачила чоловіка, то тільки незадоволеного і роздратованого. Наші короткі миті обіймів замінилися сварками на порожньому місці. Більш того, я ще й винною виявилася. Адже крім того, що сиджу вдома з дітьми і витрачаю наші гроші, нічим більше не займалася.
«Що, складно якісь ногті на дому робити? Або якусь писанину в інтернеті робити? », – ці слова ніби не його були. Я просто не могла повірити, що той радісний і цілеспрямований чоловік, за якого я вийшла заміж, тепер так злобно дивиться на мене. На жінку, яка народила йому трьох дітей. Єдине, про що я тепер думаю, – розлучення.
Але залишитись самій з трьома дітьми на руках теж ситуація не з найкращих. Але і слухати вічні образи в свою сторону теж вже сил немає. Що б ви порадили? Терпіти ці сварки кожного дня? Чи все ж розлучитись і поїхати жити до батьків в село?
