У Сергія, мого друга, є квартира. Він вирішив подарувати її своїй дочці, яка тільки-тільки вийшла заміж. Житло було стареньке, без ремонту, але своє. Дочка називала квартиру «розвалиною», чим і робила неприємно батькові. Сергієві не подобалося, що діти не поважають його внесок в їх благополуччя.
Зять запропонував зробити ремонт або здати її в оренду, а собі підшукати щось сучасне. Але дочка запропонувала іншу ідею. Дочка Сергія вирішила, що їм треба продати цю нерухомість і оформити кредит. Вона була впевнена, що тато не буде проти.
– Ми хочемо прямо сьогодні подати оголошення про продаж, – заявив зять.
– Я не проти, звичайно. Але ви розумієте, що треба кредит виплачувати роками. Ви подужаєте? – відповів Сергій.
– Тато, ну чого ти перебільшуєш? У Саші хороша робота, як раз внески буде покривати, а за мої жити будемо. Не хвилюйся, у нас все під контролем. Ти зможеш стати нашим поручителем?
– Ти мені зараз вішаєш локшину на вуха, ще й поручителем хочеш зробити? Ти навіть за комп’ютер не змогла кредит виплатити. Це будинок моїх батьків, а ти його хочеш за копійки продати. Знаєш, а я передумав! І поручителем я бути не хочу! Якщо вас щось не влаштовує, ви завжди можете піти жити на орендовану квартиру. Там робіть які хочете ремонти, раз не вмієте нічого цінувати.
– Ви в своєму розумі? Ремонт – це дорого. Нас завжди можуть вигнати з чужої квартири, – обурився зять.
Зять хотів одного – обзавестися квартирою за рахунок батька своєї дружини. Так то нерухомість належить Сергію, а якби він погодився продати, нова квартира була б загальним майном молодят.
Після відмови діти поїхали. Більше вони не дзвонили, не писали, не приїжджали.
Як би ви відповіли дітям на місці Сергія?
