Прямо не знаю, що їй і порадити. Зустріла давню подругу, дивлюся, обличчя на ній немає, спочатку прямо злякалася, думала, щось зі здоров’ям, серйозне. Ні, каже, поки нічого, начебто, але якщо всі хвороби від нервів, то все може бути.
Поділилася своєю історією, душу вилила, а мене провела в велике сум’яття. Живе в шлюбі вже майже 20 років, двох дітей виростили з чоловіком, пристойна жінка, все в сім’ю, що називається, і ніби як, живи і і радій. Але не радіє зовсім. Очі згаслі, губи перестала малювати, каже, вже й нема чого, одягається скромненько, непомітно, нема для кого, знову ж. А їй ще й п’ятдесяти немає …
-Як же, нема для кого? -Питаю. – А для чоловіка, коханого і єдиного?
І тут вона заплакала, навіть не так, заридала в голос. Ну, думаю, мерзотник такий, зраджує, напевно, якщо вона так переживає.
Ледве заспокоїла її, щоб хоч пояснила, в чому справа-то.
– Ну, що ж сталося, розкажи, що-небудь придумаємо ?!
– Жити спокійно не дає, все не по його, – щохвилини схлипуючи, – каже подруга. Не розумію, що йому і треба. Що не зробиш, все не так і не те, контролює, що роблю, скільки відпочиваю, чим в цей час займаюся. Стільки років прожили разом, начебто раніше так не було, іноді заносило, ну і швидко мирилися. У будинку непорядок – догана, де щось не на місці лежить – бруднуля, значить. А зараз в городі пропадаю, все ж посіяти-посадити потрібно – так йому це взагалі байдуже, тобі, каже, робити нічого, багато саджаєш, твої проблеми. Сам-то не любитель в городі корячиться, а я люблю з рослинами возитися, та й урожай не зайвий, землі багато … Дітей виростили, думала, притерлися вже, можна і для себе пожити, подорожувати разом, поки старість не наступила.
-Ну, ти б з ним поговорила, відкрито, може, у нього проблеми якісь, а він приховує, і ось таким чином все це виходить …
-Ні, подруга, я все передумала, намагалася говорити, марно. Йому нічого в родині не потрібно, потрібно лише, щоб йому готували, про нього піклувалися, прали-готували-прибирали-вислуховували, а що там зі мною, йому байдуже, просто я не надавала значення цьому раніше, він взагалі-то, потайний, “у мене, каже, все глибоко всередині, все почуття і емоції”, характер такий. А насправді йому все одно, він, напевно, і одружився тільки, щоб контролювати і пиляти потім, що все йому не так.
– Ось, торт пекла, спеціально для нього окремий рецепт робила, без цукру, провозилася майже весь день, і що? Прийшов, і давай з претензіями: чому не помила підлогу, салат не приготувала. І у мене тільки два вихідних, встигнути нереально, я потихеньку кожен день роблю …
Коротше, тут і мене “замкнуло”, я була впевнена, що з такими претензіями можна, якщо тільки жінка від тебе залежить, ти її забезпечуєш, а потім і вимагаєш, відповідно. Вона домогосподарка, сидить на твоїй шиї, ну, а ти і “командуєш парадом”. А виходить, він з роботи – на диван, а вона з роботи – в город …
Сама винна, звичайно. Що тут порадиш?
-Йди від нього, ти ще не стара, налагодиш нове життя …
-Так куди піти, житла немає, нікуди податися, – розводить вона руками.
-Ну, піди хоч на дачу, візьми собі кредит, а там і діти допоможуть, – не витримала я.
І тут у неї очі загорілися:
-Так, слухай, може, і правда? У мене в дитинстві дача була, мені так подобалося туди приїжджати, поки батьки її не продали. Може, допоможеш знайти якийсь будиночок?
-Звісно!
А що ви б порадили у цій ситуації? Розлучатись на старості років чи терпіти такого чоловіка?
