Дуже часто, коли озираєшся назад, розумієш, що слава Богу, що твоїм деяким бажанням так і не судилося здійснитися. Не дарма ж колись казали, що треба боятися своїх бажань, бо вони можуть здійснитися.
Я вперше закохалася, коли мені було дванадцять років. На той час до нас у клас прийшли два новеньких, які були братами, Тимофій і Тимур.
Тимур з перших секунд розбив серця всім моїм однокласницям, і я також не стала винятком. Він був дуже спокійним і скромним, але ніколи він не був ботаніком, хоча і вчився відмінно. Він був рудий, з витонченою зовнішністю. Я тоді надовго потонула в його карих очах.
Його брат був його повною протилежністю: без нього в школі не обходилася жодна бійка, зовнішність у нього була звичайнісінька, вчився він дуже слабо. Нас усіх дивувало те, що незважаючи на те, що вони рідні брати, хлопчаки були абсолютно різними.
Тимур просто купався в нашій дівочій увазі, тому що кожна з нас, включно з дівчатами з паралельних класів, увесь час і засипали його любовними записками. Він був найпопулярнішим хлопчиком у класі, всі дівчатка на запитання в анкеті: “Який хлопчик вам найбільше подобається з класу?”, кожна з нас писала – “Тимур”.
Тимур був жахливим скромником, а тому на наші знаки уваги він ніяк не реагував, він завжди просто посміхався і дивився собі під ноги, коли ми до нього по-дитячому загравали.
Однак завдяки щасливому випадку Тимур зі своєю сім’єю оселився в нашому будинку, він був моїм сусідом по під’їзду. Мені заздрили всі дівчата. Мені часто мої подружки говорили, що мені дуже пощастило, бо я можу бачити його зі свого вікна.
Я тоді гордо їм відповідала: “Та мені плювати на вашого Тимура! Він мені зовсім не подобається! ” А потім, коли сутеніло, я за ним потайки спостерігала, коли вони виходили гуляти у двір.
Як я його тоді любила! У мене залишилися кілька шкільних фото, де був зображений весь наш клас. На цих фото був і Тимур. Він був дуже гарним хлопцем, я б навіть сказала, що в нього була модельна зовнішність.
Мені подобалося сидіти вечорами і мріяти про те, що прийде момент і він зверне на мене увагу, закохається, а після закінчення школи ми з ним одружимося. Однак через рік Тимура з братом перевели в іншу школу, оскільки їхні батьки знову переїхали в інше місто.
Після цього, ми всі довго сумували. Я частенько дивилася на вікна їхньої квартири. Однак такі переживання дуже швидко минають, а тому за кілька місяців я згадувала про Тимура з теплотою і без будь-якого болю.
Попри те, що відтоді минуло багато років, я ніколи не забувала своє перше кохання. Якось під час нападу ностальгії я навіть намагалася його відшукати в соціальних мережах, бо мені було дуже цікаво, як склалося його життя.
Я навіть не могла уявити, що скоро я несподівано зустріну його в кафе і ця зустріч не принесе мені жодного задоволення.
Наша однокласниця працює в одному популярному кафе. Якось вона мені зателефонувала і розповіла, що Тимур зараз працює в їхньому кафе кухарем. Мені захотілося на нього подивитися. Ми з нею домовилися, зустрітися в суботу в їхньому кафе. Я дуже хвилювалася перед зустріччю, бо уявляла, що побачу красивого чоловіка.
Я одягнулася, як на голлівудську червону доріжку, щоб убити його наповал. Я не красуня, але, коли потрібно, можу виглядати досить ефектно.
Прийшла в кафе і почала шукати його очима. Мені було цікаво, чи зможу я його впізнати через стільки років. У зал зайшла однокласниця і повідомила, що Тимур зараз вийде, а потім якось дивно засміялася і додала:
– А ось і він! Дивись!
У мене з дитячих років були проблеми із зором. Однак, я ніколи б у житті не впізнала в тому чоловікові, який вийшов того самого Тимура. Він став дуже великим, ні не товстим, а саме великим, як мішок із картоплею, а ще він був втомленим, незадоволеним і з залисинами. Від його розкішного рудого волосся не залишилося й сліду, та й інтелігентні риси обличчя чарівним чином зникли.
Мені було незрозуміло куди зник той милий хлопчик, у якого я була закохана. Коли однокласниця побачила мою реакцію на появу Тимура, то сміялася до сліз, потім розповіла, що така сама точно реакція була і в неї, після того, як вона дізналася, що цей чоловік не хто інший, як Тимур, за яким ми всі дружно сохли.
Мене спіткало жорстоке розчарування, адже я витратила не одну годину, щоб вразити його. Я дивилася на цього, абсолютно незнайомого чоловіка і думала про те, що я б ні за які пряники не пішла з ним на побачення.
Після того, як я вийшла з кафе, у мене на душі було так гірко! Я думала про те, що сталося з Тимуром і чому він у свої тридцять перетворився на такого втомленого від життя чоловіка, такого, якого можна зустріти на кожному кроці.
А вам знайоме таке розчарування?
