Ви помітили, що сучасні сорокарічні жінки вже не ті, що навіть були десять років тому. Вони зараз і самі себе почали позиціонувати зовсім по-іншому. Уже навіть зникли установки, які ще зовсім недавно вважалися непорушними.
Самотня жінка буде рада чоловікові навіть у стоптаних черевиках, який завидніє на її горизонті. Підтвердженням цьому слугують багато старих фільмів, у яких такий персонаж, незважаючи на купу недоліків, сприймався жінкою не інакше, як подарунок долі. Дуже часто такі герої страждали на алкогольну залежність, мали доволі непрезентабельний вигляд, командували в домі своєї жінки і творили інші неподобства. Однак вдячні глядачі були твердо впевнені в тому, що тепер у героїні буде все просто чудово, оскільки їй вдалося стрибнути в останній вагон поїзда, що рухається.
І насправді в суспільстві така ідея користувалася особливою популярністю. Однак останнім часом я дедалі частіше зустрічаю дам, яких абсолютно не влаштовує такий хепі-енд. Вони здивовано знизують плечима, мовляв, хто цей тип і чому ви мені його нав’язуєте, адже в мене і без нього все просто чудово!
У сорок жінка перетворюється на бабусю. Я якось згадувала про те, що мене дуже дивує те, що пані, які стали бабусями ще в моєму дитинстві, зараз живі, здорові й продовжують хизуватися в тих самих халатах. З часів мого дитинства вони фактично не змінилися: вони продовжують висаджувати навесні на своїх грядках квіти і, також, як і раніше, збирають своє волосся в пучки. З усього цього, я можу зробити висновок, що вони влізли у свої халати тоді, коли їм ще було сорок, ну максимум п’ятдесят років.
Під час навчання в школі, я якось побачила передачу, в якій жінка розповідала про те, як вона наважилася в тридцять дев’ять стати мамою і як її за цю дурість лаяла вся рідня. Нині двадцятидев’ятирічна мати ні в кого не викликає жодного здивування, зате ось жінка, яка в сорок поводиться як бабуся – це нонсенс.
Найстрашніше – це втеча чоловіка з сім’ї до молодої коханки. Так уже виходить, що багато статей, телепередач і душевних розмов не довільно крутилися навколо цієї теми. Зараз статистика нам показує, що сорокарічні жінки набагато частіше, ніж чоловіки, є ініціаторами розлучення, і це частково відбувається тому, що розлучення в анамнезі жінки перестало бути своєрідним тавром у суспільних очах. А тому й сама ідея жіночого довготерпіння втрачає свою первісну актуальність. Зараз жінки обирають бути щасливими замість того, щоб зберігати шлюб за будь-яку ціну.
Жінка в сорок повинна всіма способами намагатися зберегти свою красу. Вікові зміни вже перестали бути вироком і сприймаються жінками спокійно. Однак саме на цьому прагненні косметологічним фірмам вдавалося збити мільйонний капітал. З кожним роком дам дедалі сильніше лякали віковими змінами, що стало причиною того, що багато хто з них і сьогодні відчуває панічний жах перед зморшками та іншими ознаками старіння.
З цим стереотипом не вдалося попрощатися і донині, тому що занадто сильним був тиск на слабку стать, хоча тема жіночого старіння і стала останнім часом менш актуальною. Це дало змогу багатьом жінкам за сорок розправити свої плечі і почати жити спокійно. Сорок років – це вік, у якому жінка вже може легко самостійно розставляти пріоритети. А ще коли тобі за сорок починаєш більше зважати і цінувати зміст ніж форму. Я зовсім недавно розмовляла з жінкою за сорок, яка активно збирала гроші для того, щоб рвонути з подругами в подорож. І я твердо впевнена в тому, що цій жінці набагато більше задоволення принесе ця подорож, ніж уколи краси.
Мене завжди дивувало те, що в суспільстві вважалося, що жінка за сорок зобов’язана почати жити для інших. Я неодноразово чула, коли таку установку нав’язували моїм знайомим жінкам за сорок. Зазвичай таку пораду давали дещо завуальовано, та й в офіційних документах це не прописували, але, попри це, ідея була інтуїтивно зрозуміла: щастя жінки за сорок – це обслуговування чоловіка, онуків і дітей. Таким жінкам завжди говорили, що їм багато вже тепер не треба і їхнє життя йде за залишковим принципом.
Жінки зараз категорично відмовляються дотримуватися цієї ідеї і проти того, щоб їх відправляли в добровільне вигнання на наступні, як мінімум, сорок років. І правильно роблять, що чинять опір!
А ви помічали, що сорокарічні жінки вже зовсім не ті, що навіть десять років тому?
