Якось син повернувся зі школи додому. Він був якийсь схвильований і було таке враження, що він від когось тікав. Ми дали йому з дружиною віддихатися, а потім почали розпитувати про те, що ж його так схвилювало.
Син свою розповідь почав з того, що коли він підходив до парку, то почув, як хтось кличе на допомогу. Він придивився і побачив у кущах дідуся. Одягнений дід був пристойно, але його всі речі були якимись брудними.
У цей час у парку завжди людно: матусі гуляють із візочками, дорослі поспішають додому після важкого робочого дня. Однак оточуючим було наплювати на літнього чоловіка.
Син наш добрий хлопчик, він підійшов до дідуся і запитав того, чим він може йому допомогти. Дідусь відповів, що йому потрібно допомогти піднятися, а далі він і сам впорається. Син вирішив не кидати дідуся в біді й запропонував провести його до дому.
Це була його найголовніша помилка.
Дід повів сина безлюдними вулицями і через порожні двори, у яких зовсім не було людей, до одного застарілого цегляного будинку.
Дід дивним чином пожвавився, і почав іти у напрямку до арки. Краєм ока синові вдалося помітити ще одного підозрілого чоловіка, який грівся в парку на лавочці, а зараз також почав рухатися слідом за ними, дотримуючись певної відстані.
Щойно дід із сином зайшли в арку до них назустріч рушили ще двоє чоловіків. У цей момент до сина дійшло, що його зараз не цукерками пригощатимуть і за допомогу дякуватимуть, а тому він, що було сил рвонув назад, та так, що той, що йшов позаду, навіть не встиг схаменутися.
Я не знаю, що в них було в голові і які в них були плани, але ми синові суворо заборонили надавати допомогу стороннім самостійно. Ми сказали йому, що він у такі моменти може викликати швидку, пожежників і поліцію, але в жодному разі він не повинен підходити до чужих людей сам.
А як ви вважаєте, ми правильно вчинили чи ні? Може це синові з переляку все здалося?
