Ірина з Андрієм закінчили школу й одразу ж вирішили одружитися. Андрій пішов у військо, дружина на нього чекала, а вже через 9 місяців у них народився синочок. Тож після повернення з армії на Андрія чекала повноцінна сім’я – кохана дружина та дитина.
Йшов час, у родині з’явилося ще двоє синів. Жили добре і дружно. Здавалося, нічого не може затьмарити їхнє щастя. Але напевно, не всіх це влаштовувало. Селищем почали ходити чутки, мовляв, Ірина першого сина народила не від чоловіка. Ірина завжди була домогосподаркою, не було в неї й подруг особливо. Та й коли з трьома дітьми часу на дружбу і розваги не знайти.
І ось, став Андрій похмурим, ще й мати завжди ситуацію ускладнювала:
– Навіщо тобі здалися чужі діти?
Не став терпіти більше “ганьби” чоловік і вигнав невірну дружину з трьома синами. Не зміг розгледіти, де плітки, а де правда. Ірині було нестерпно боляче й прикро. Вона навіть виправдовуватися не вважала за потрібне. Наостанок сказала чоловікові:
– Дивись, прийдеш до тями, та тільки пізно буде!
Недовго Андрій сумував. Невдовзі з’явилася в нього довгонога Карина з сусідньої вулиці. Сходили кілька разів у кафе і тут вони вже разом зажили. Про дітей взагалі не згадував. Ох, гарне життя в них почалося. А чого ж: у вихідні розважаються з друзями в барах, діти не заважають.
Але Ірина все-таки хотіла, щоб справедливість восторжествувала. Вирішила зробити тест на батьківство і подати на аліменти.
На суді присудили Андрію виплачувати аліменти в повному обсязі. У кожного з колишнього подружжя було своє життя. Карина почала гуляти відкрито. А в Ірини з’явився хороший чоловік, який полюбив її синів як своїх власних. А одного разу Андрій прийшов і почав проситися назад. Але Ірина не пробачила зрадника. Наостанок лише сказала:
– Можеш відвідувати синів… Якщо буде бажання ….
