“Може з ним сталося щось страшне!” – думала Олена. Вона дзвонила йому вже понад двадцять разів, але абонент на її дзвінки не відповідав. Вона стояла біля вікна і чекала, коли він під’їде до їхнього будинку, але його все не було. Дзвінки друзям, братові та свекрусі, також не дали жодних результатів. Вона не знала, що їй робити. Може потрібно зателефонувати в лікарню і поліцію, але вона боялася, щоб не напророчити біду. Потім вона подивилася міські новини: жодних серйозних аварій не сталося. Але куди ж він пропав?
Олена побігла до сусідки. Жінка скривилася і сказала:
– У тебе з головою все гаразд?
– Любонько, ну подивися за Машенькою, а я вам потім щось смачненьке приготую або грошима віддам!
– Ти зовсім здуріла, я й так посиджу!
– Люб, він трубку не бере, він уже на годину затримується! Я собі місця не можу знайти!
– Так біжи вже, а я посиджу з твоєю Машею.
Олена накинула пуховик поверх халата, взула чоботи і вибігла на вулицю без головного убору, незважаючи на те, що там хуртовина. Вона вирішила, що побіжить уздовж дороги, якою чоловік завжди повертається додому, вона сподівалася, що так зможе щось дізнатися. Однак, щойно вона вискочила з під’їзду ледь не потрапила під колеса власного автомобіля. Ось і гора з плечей! Олена розплакалася. Вона насилу дочекалася поки чоловік припаркується, а потім кинулася до нього.
– Та припини ти вже! Що знову Машу на Любу залишила?
Сашу зовсім не здивувала витівка Олени, бо такі істерики в них удома траплялися постійно. Вона контролювала його кожен крок, його телефон мав бути завжди увімкнений, і він завжди мав бути в зоні доступу. Якщо вони з друзями збиралися чоловічою компанією, він мав брати дружину з собою. Якби в Олени була можливість прикувати чоловіка до себе ланцюгом, то вона б це зробила і ні секунди не думала, тому що її вічними супутниками були страх і ревнощі.
– Куди ти пропав, чому не брав слухавку, я ж тобі мільйон разів дзвонила?
– Подивися яка заметіль на вулиці! Кругом одні затори! Я не знаю, що в мене з телефоном, може вимкнувся? Ти ж мені дзвониш через кожні п’ятнадцять хвилин, ось батарея і сіла.
Чоловік привів заплакану Олену до квартири, а потім, навіть не роздягаючись, накапав їй заспокійливі краплі. Дружина зараз прийде до тями, потрібно тільки трохи почекати. Повз чоловіка пройшла коридором сусідка, яка сказала:
– Якщо все добре, то я пішла додому? А ти вже тут сам розбирайся!
– Спасибі, Любочко! Вибач!
Після того, як Олена заспокоїлася, вона накрила стіл. Вона дивилася, як чоловік із жадібністю їсть і сказала:
– Саш, скажи чесно, ти чого так пізно приїхав? У тебе інша жінка з’явилася?
– Звичайно з’явилася! – сказав чоловік.
– Хто вона?
– Хто хто хто? Снігова баба!
Олена знову розридалася. Саша на секунду подумав про те, що якби в нього була інша жінка, то, можливо, він почувався б щасливішим. Вони живуть з Оленою вже більше чотирьох років і весь цей час дружина ним немов одержима. Він навіть запідозрив у неї психічний розлад. Він не розумів, чому вона з маніакальною наполегливістю прагне його в усьому контролювати?
Він її не завойовував, вона сама якось до нього прибилася. Йому лестило те, що Олена була красивою і забезпеченою молодою дівчиною. У неї було багато потенційних перспективних кавалерів, але з усіх претендентів вона вибрала його.
Ще до того, як вони зіграли весілля, Саша відчув, що за ним ведеться постійне стеження. Якщо він не відповідав на її дзвінки, то дівчина телефонувала всім, кому могла. Однак після того, як вони одружилися, життя Саші перетворилося на суцільну напругу:
– Саш, а ти куди?
– Із хлопцями на риболовлю.
– Я хочу з тобою, так мені спокійніше буде, адже я знатиму, що ти не з іншою жінкою. А раптом тебе русалка потягне, – напівжартома, напівсерйозно сказала Олена.
Діватися було хлопцеві нікуди, тож він сидів із вудкою над лункою, а поруч тряслася від холоду його дружна. Ця ж історія повторювалася і тоді, коли він вирушав на футбольний матч. По суті Олені було по барабану те, що зараз відбувалося на полі, але їй душу гріло те, що вона поруч із коханим. Якщо йому потрібно було вирушити у відрядження, то вона не скандалила, а просто ридала і постійно дзвонила. Над хлопцем навіть друзі почали жартувати.
Становище загострилося після того, як Олена завагітніла: їй за кожним кутом ввижалася зрада. Вона болісно реагувала на зміни, які відбувалися з її фігурою, бо вона була впевнена в тому, що коханий обов’язково кине її через це.
Коли в неї була загроза викидня і її поклали на збереження, вона втекла з лікарні вже за добу, оскільки їй було дуже холодно без Сашка, а ще вона дуже сильно переживала за те, що він за її відсутності когось приведе додому. Після народження доньки стало тільки гірше: вона весь час помирала від ревнощів, ридала і чіплялася так, що вирватися з її обіймів просто було неможливо.
А як ви вважаєте, чи припустиме таке кохання? Чи все має бути в міру?
