– На те, що донька колись народить, у нас жодної надії немає, адже їй уже понад сорок, живе вона одна з котом, а це вже класика! Про вагітність вона навіть і чути не бажає. – з неприхованим сумом у голосі скаржилася мені одна пенсіонерка. – Тепер на сина вся надія. А точніше на невістку!
Я тут вирішила з нею поговорити. Я думала вона мене і слухати не захоче, скаже, що це не моя це справа… Я їй тоді сказала, Валечко, ти мене, може, і слухати не захочеш, але подумай над тим, що я тобі сказати хочу: ми з батьком так про онуків мріємо!
– А вона що? Сказала не ваша справа?
– Вона мене вислухала! А потім сказала: знаєте, я зараз вагітна, це випадково вийшло, але народжувати я не планую, про яку дитину може йти мова, якщо у нас власного житла немає і поки що не буде. Якщо подаруєте нам своє житло, то буде вам онук! Ну, а якщо ні, то будемо вважати, що в нас із вами цієї розмови й не було. Тільки давайте без образ.
Зараз синові Зіни Іванівни вже тридцять п’ять років, а його дружина з ним ровесниця. Живуть вони разом уже багато років, живуть чудово, але в них немає власного житла.
Одразу після весілля вони планували, що будуть гроші відкладати на перший кредитний внесок, але, як виявилося, дуже складно відкладати гроші, коли доводиться платити за наймане житло, але в них уже були певні накопичення, а тому вони не втрачали надію коли-небудь здійснити свою мрію.
Пізніше криза, долар подорожчав, а родичка Валентини, яка мала кредит у валюті, в таку халепу потрапила, що їй ледь не здалося. Вона ледь розрахувалася зі своїм кредитом, але при цьому втратила величезну кількість грошей, здоров’я і нервів.
– Нам таке ні до чого!” – вирішила Валентина зі своїм чоловіком, які стали очевидцями цієї історії.
Після цього, вони стали жити в орендованій квартирі і почали жити собі на втіху: частенько їздили за кордон відпочивати, купували собі все, що хотіли, при цьому в них не було жодних накопичень.
– Старша дочка, Вікторія, взяла в новобудові в кредит студію і вже давно його виплатила, – поділилася Зіна Іванівна. – А тепер виходить, що в нашого сина немає власного житла.
У Зіни Іванівни з чоловіком крихітна квартира в панельному будинку. Подружжя вже давно мріє про онуків. Стареньким уже практично по сімдесят років, хочуть вони хоча б побачити онука чи онучку, поки вони хоч якось можуть рухатися.
А тепер ось невістка без жодних проблем їм сказала, щоб вони на них свою квартиру переписали так як, тільки після цього вони можуть сподіватися на народження онуків. А потім невістка сказала, що в неї немає бажання в судах боротися з Вікторією.
У невістки дуже важкий характер, а тому суди обов’язково будуть. Син із дружиною сказали, що свекор свою половину має подарувати синові, а Зіна Іванівна – зовиці. Спочатку Зіна Іванівна вирішила, що зовиця пожартувала, але виявилося, що вона говорила цілком серйозно.
– Якщо ми, квартиру перепишемо, нам куди діватися-то? – запитала пенсіонерка.
– Зіна Іванівна, ви можете жити в ній стільки хочете, бо для вас нічого не зміниться! – сказала невістка, – Мені просто впевненість необхідна в тому, що якщо малюк з’явиться, я завжди можу розраховувати хоч на якесь житло…
А як ви думаєте, невістка нахабна чи просто думає наперед?
