Наші взаємини з матір’ю чоловіка ніколи не були близькими. Річ у тім, що спочатку ми з чоловіком жили у свекрухи і мені хотілося їй сподобатися, тому я мовчала про свої образи. Але кожному терпінню приходить кінець і ми почали “воювати” між собою. Благо, нам вдалося придбати власну квартиру, ми переїхали і стало трохи краще.
Спочатку свекруха ніби як вгамувалася і, приходячи до нас у гості, мило посміхалася. Я не особливо вірила в її раптову симпатію, але підігравала їй.
І ось, я завагітніла. Тоді свекруха кинулася в усі тяжкі повчати мене і давати настанови, мовляв, вона краще знає, адже життя прожила, багато бачила. А я таке – нерозумне створіння, дурна невістка.
Тоді я вже вирішила не мовчати і поговорила з нею “по душах”. Було видно, що вона образилася. І після того стала рідко до нас заходити. Мені навіть соромно стало за свою поведінку.
Коли ми нарешті зуміли стати батьками наших близнюків, свекруха нарешті забула про нашу спільну неприязнь одна до одної і захопилася онуками. Здавалося, бабуся вона дуже хороша, тож наші стосунки поступово стали щирі й сімейні. Але так тільки здавалося…
Ця гармонія тривала протягом п’яти років. Часом, звісно, ми сварилися, але, думаю, так у всіх трапляється. Сказати чесно, я вже й не згадувала про наші колишні конфлікти, перейнялася довірою до свекрухи й навіть поради в неї просила іноді.
І тоді я стала помічати, що мої діти не реагують на мої зауваження. Спочатку списувала все на вік, але потім вони стали перешіптуватися між собою і підозріло переглядатися в моїй присутності. Було якось дивно і незатишно. Я питала, що в них за секрети з’явилися, але все безрезультатно. У підсумку, їхню поведінку стало важко контролювати, слухатися стали вони тільки бабусю.
Я прямо відчувала, що щось недобре відбувається. І тоді почала цікавитися не поведінкою дітей, а про те, як вони провели час у бабусі, де гуляли, чим бабуся їх годувала. Діти розповідали про все з таким захопленням, а потім донька просто вбила мене запитанням: “Мам, а ти не хотіла нас із братом?”. Щоооооо ??? Я була в шоці від почутого.
Довелося серйозно поговорити з дітьми. Пояснила, що мама лає їх тільки тому, що бажає для них найкращого, так, колись я багато чого не вміла. Але завдяки моїм улюбленим діткам усього навчилася. Після того запитання доньки відразу стало зрозуміло, звідки ноги ростуть. Я все-таки мати, діти мене люблять і довіряють, тому свекруху вони здали з потрохами.
Загалом, ми все обговорили, розібралися, обіймалися і цілувалися, чого давненько від них було не дочекатися. Але я була настільки зла!
Коли чоловік прийшов із роботи, я залишила дітей із ним і поїхала до свекрухи. коли висловила їй усе, вона почала відпиратися і виправдовувати себе, мовляв, малеча неправильно її зрозуміла.
Приїхавши додому, я закрилася у ванній і просто розридалася. А свекруха поки я була в дорозі вже прочистила мізки чоловікові, скаржилася на мене.
Коли я вийшла, чоловік подивився на мене з нерозумінням того, що відбувається, і одночасно з невдоволенням. Я знову почала плакати і не змогла все йому розповісти. Наступного ранку він відвіз дітей у садок і повернувся додому. Ми нарешті змогли нормально поговорити. А потім він поїхав до матері. Повернувшись від неї, сказав, щоб ми з нею не спілкувалися, поки обидві не заспокоїмося.
Стосунки в сім’ї стали напруженими і діти це відчувають. Хотілося б про все забути, але в мене не виходить пробачити свекруху. Як вона могла налаштовувати дітей проти мене, адже вона сама мати?!
