Я вже не перший рік заміжня, чоловік мій – прекрасна людина. Зовсім недавно я дізналася, що ношу під серцем малюка. Коханий дуже зрадів цій новині. Коли ми дізналися, що станемо батьками саме доньки, свекруха зробила гучну заяву. Вона просить нас назвати внучку на її честь, а вона натомість переоформить на неї квартиру.
Ми з чоловіком винаймаємо квартиру, щоб не тіснитися з батьками. Хочемо бути незалежними і вільними. Я сумніваюся, що ми зможемо потягнути кредит на квартиру. Мій чоловік – звичайний майстер на заводі, я – вихователь у декреті. Зарплати маленькі, ледве на життя вистачає.
Свекруха ж моя дуже кумедна панянка. Вона яскраво одягається, робить помітний макіяж і постійно експериментує над зовнішністю. Вона хоче бути мені подругою, а не родичкою. Мені все одно, аби на стосунках це не позначалося. Свекруха ніколи не лізла в мої справи, і мене це цілком влаштовувало. У кожного своє життя і свої правила.
Вона живе собі на втіху. Коли свекруха розлучилася зі своїм чоловіком, вона зайнялася облаштуванням свого особистого життя, материнство її мало хвилювало. Домашні клопоти – взагалі не її. Вона не любить готувати і прибирати, краще в кіно сходить із подругами. Свекруха постійно твердила мені, що чоловіки кохають аж ніяк не за борщі та випрані шкарпетки.
Але своїх дітей вона любить, це відразу видно. І онуку майбутню вже любить, хоча її пропозиція мене збила з пантелику.
Вона хоче, щоб ми не забували про неї. Якось свекруха робила таку пропозицію своїй доньці, але та відмовилася. Свекруха знає, що ми не можемо собі купити квартиру самі, тому й так наполегливо пропонує. Онука буде забезпечена квартирою, як і ми поруч із нею.
Отримати квартиру в центрі міста – це просто моя мрія, проте ім’я свекрухи мені не подобається.
Я не знаю, яке прийняти рішення. Чи варто йти на поводу у свекрухи? Мені здається, що я продаю ім’я своєї дитини за квартиру.
