Є в мене знайома, звуть її Оля. Так уже вийшло, що вони з чоловіком довго не могли завести дитину. Начебто, здорові обидва, але за дев’ять років сімейного життя Олі так і не вдавалося завагітніти. Подумували про ЕКЗ, але Оля вмовила чоловіка всиновити дитину. Мовляв, раптом Бог не дає дитини своєї, поки не візьмемо з інтернату.
Її чоловік завжди мені здавався дивним, неможливо було зрозуміти, про що він думає. Завжди був мовчазним, похмурим, але з Олею вони добре жили, що найголовніше.
Ігор погодився на вмовляння дружини і ми почали шукати дитинку. Так, саме я з Олею. Чоловік їй сказав, щоб сама вибрала малюка, а Оля ніяк не могла вибрати: і той гарний, і той, і третій… Потрібно було ще тоді запідозрити щось недобре в такій реакції Ігоря.
Оля довго вибирала дитину по базі, постійно радячись зі мною. Ну а я що? Це ж дитина, а не туфлі, як я можу радити?
Загалом, через деякий час вибір було зроблено. Після зустрічі з дворічною Катрусею почали збирати всі необхідні документи для усиновлення. Незабаром Катруся була в новому будинку.
Через три місяці Оля приголомшила новиною… Вагітність три тижні! Подруга була на сьомому небі від щастя. Її чоловік теж. Але…
Ігор сказав, раз у них буде їхня рідна дитина, значить, Катя має повернутися в інтернат, і поставив ультиматум Олі: або він, або Катя. Подруга, не замислюючись, зібрала речі і переїхала до мене. Тиждень вони з донькою прожили в мене, а потім повернулися додому, думаючи, що Ігор охолонув і заспокоївся.
Але чоловік категорично наполягав, щоб віддати Катю назад. Коли Оля вкотре заявила, що не віддасть доньку, чоловік зібрав валізи і поїхав.
Після народження сина Оля подала на розлучення, поділ майна та аліменти. На двох дітей, адже Катюша офіційно була донькою Ігоря.
На подив, чоловік не став ділити з дружиною квартиру і залишив усе Олі з дітьми. Із сином бачиться, а ось Катюшу за доньку не вважає.
