Так склалося, що крім сина в мене нікого більше немає. Він моя опора і надія на спокійну старість. Я не переставала говорити своєму Міші, що він може покластися на мене в будь-якій ситуації. Я завжди буду робити все заради нього, щоб син був щасливий.
Я не пропускала жодної важливої події в його житті. Мені доводилося брати підробітки, поки у нього були труднощі з навчанням, я намагалася дарувати йому подарунки, про які він мріяв. Звичайно, собі я багато в чому відмовляла, але ні про що не шкодую. Мій син ніколи нічого не вимагав, він був слухняним хлопчиком, а я просто хотіла бачити, як він посміхається.
Коли Михайло закінчив університет і почав будувати кар’єру, він зустрів Аню. Через півроку він зробив Ані пропозицію. Тоді батьки нареченої вирішили, що не потрібно ніякої розкоші, молоді розпишуться, і ми відсвяткуємо у вузькому сімейному колі. Михайло та Аня помітно нервували з цього приводу. Зрозуміло, що кожна дівчина мріє про чарівне весілля, пишну сукню та лімузин.
Тоді я і вирішила взяти кредит на весілля. Свого весілля в мене не було, то хоч у сина буде що згадати. Свати сказали, що я нерозумно чиню, і водночас взялися за організацію весілля на мої гроші. Вони сперечалися і вирішували, яка сукня красивіша, який ресторан би престижніше вибрати. Я тільки дивилася з боку, як тануть мої гроші.
Синові було незручно, але він сяяв від щастя, що вдалося влаштувати таке свято. Засмучує тільки, що з боку нареченого було всього 17 гостей, а з боку нареченої – 46. Платила тільки я. А батьки нареченої подарували на весілля сфінкса, мовляв, вони такого хотіли.
Два роки Аня і Михайло прожили під одним дахом. Після весілля мій син узяв кредит на житло, щоб вони з дружиною могли жити окремо. Було видно, що їхній шлюб тріщить по швах. Вони постійно сварилися. Тож Аня забрала кота і повернулася жити до батьків. А я все ще виплачую кредит за їхнє весілля. Почалися проблеми на роботі, почали капати відсотки за прострочення кредиту. Синові я нічого не кажу, він і сам у боргах.
Я зібралася з духом і навідалася до сватів. Прийшла і сказала їм, що я витратила більшу частину грошей на їхніх гостей. Потім попросила допомогти мені погасити кредит. На мене подивилися, як на недоумкувату, і нагадали, що вони не збиралися влаштовувати пишне весілля, і це була тільки моя ініціатива. А я ж хотіла як краще для наших дітей.
Розумію, що сама винна, але невже у людей немає ні краплі сорому?
