Минулого тижня вирішила поїхати в гіпермаркет та купити там потрібні продукти. Можна було до нього і пішки піти, але була погана погода. Тому, я пішла на автобус.
10 ранку, а в автобусі дуже багато людей пенсійного віку, в основному жінки. Куди вони всі їдуть? Чомусь незадоволені жінки думають, що їм всі щось винні. І хочеш ти цього чи ні маєш допомагати. Останнім часом мені зустрічалось багато хамовитих жінок. Я завжди мовчала, але цього разу не змогла.
На зупинці відчинились двері і якась бабуся попросила мене приказним тоном допомогти їй піднятись. Її тон мене обурив. «Чого ти стоїш дивишся, не бачиш, що допомогти потрібно?». Я промовчала, а вона продовжувала: «Ти чого вигляд робиш, що я не до тебе звертаюсь? Руку подай!». Я відвела від неї погляд.
Через секунду підбігла інша жінка з криками: «Ви чого не допоможете? Як вам не соромно. Жінка зайти не може, а ви дивитесь». А чому мені має бути соромно? Я стою, нікого не рухаю, а мене намагаються ще й присоромити за те, що я не хочу допомогти. Зараз я все кину, і побіжу їй допомагати. Чому я повинна забувати про себе? В мене спина хвора, мені не можна нічого важкого підіймати. В мене навіть сумка для продуктів і та з колесиками, щоб в руках не носити. Чому через якусь жінку я маю потім бігати по лікарях?
Я їй нічого не винна. Якби вона ввічливо попросила мене, звісно, я б допомогла. Якщо чесно, мені зовсім не стидно, що я так поступила. І, до слова, жоден мужчина теж не виявив бажання допомогти.
А як ви думаєте, правильно я поступила чи ні?
