Нещодавно ми з чоловіком знову посварились через те, що в мене не було сил приготувати вечерю. Зараз в мене дуже багато роботи і я нічого не встигаю. Приходжу додому і ледве стою на ногах. А на кухні мене чекає гора непомитого посуду та пустий холодильник. Я завжди через це сварюсь з чоловіком. Він приходить додому набагато раніше, але не може прибрати за собою свій брудний посуд.
Я почала це все прибирати і сил на приготування їжі зовсім не залишилось. Дітям зварила кашу, а чоловікові вирішила загріти вчорашні макарони з м’ясом. Я не бачу трагедію в тому, щоб два дні повечеряти чимось одним і тим же.
Я нагодувала дітей і пішла відпочивати. Чоловікові це не сподобалось. Він почав кричати, що я мала приготувати йому вечерю та поставити на стіл. На рівному місці почалась сварка. Я йому не рабиня, хоча він так, мабуть, не думає. Я йому відповіла, що може збирати свої речі та йти, якщо йому щось не подобається.
Після цього ми не розмовляли декілька днів. Чоловік чомусь звик, що вдома все роблю я. А він нічого. В такі безпорадності винна моя свекруха, яка завжди здуває пилинки з свого егоїстичного та лінивого синочка.
Я так далі жити не хочу. Я не можу справлятись зі всім сама. А від нього толку немає. А чи потрібен тоді такий чоловік, від якого немає допомоги?
