Якщо ще недавно люди прагнули переїхати в місто, то зараз багато хто тягнеться до землі. У цьому є багато переваг, наприклад, свої помідорчики-огірочки, домашні господарства і відпочинок на свіжому повітрі.
Ось чому, коли мені батьки залишили земельну ділянку як спадщину, ми з чоловіком вирішили не продавати її, а побудувати справжню дачу.
Просто розсудили так, що скоро підростуть діти, з’являться онуки, ми переїдемо за місто, а їм залишимо квартиру. Так вирішиться житлове питання.
На той момент ми з чоловіком добре заробляли, тому будівництво тривало досить бадьорими темпами. Щоправда довелося ще й кредит у банку оформити, але ми вважали, що результат того буде вартий.
Звісно, було нелегко. Донька ще навчалася в інституті, з мого боку матеріальної підтримки чекати було ні від кого. А чоловікові родичі ніколи не прагнули допомогти. Але ми не ображалися – адже затія наша, отже, і відповідати за неї тільки нам.
Але виходить так, що крім підтримки з боку свекрухи почалися відверті закиди. Вона постійно говорила, що наша затія – це дурість, що її неможливо закінчити, а гроші просто прогорять.
А одного разу навіть відмовилася зайти погодувати кота в нашій квартирі. Ми були зайняті на дачі й не встигали повернутися. Свекруха ж заявила, що це наші проблеми і потрібно було спочатку свої сили співвіднести, а потім за таку справу братися.
Але й цього разу я на неї не образилася. Вона має рацію – розраховувати потрібно тільки на себе. Не дарма ж кажуть, що єдиний хто в житті тебе підтримує – це твій хребет. Та й якщо від людей нічого не чекаєш, то на них потім не ображаєшся. Ніхто не зобов’язаний відповідати нашим очікуванням.
Але нарешті, через три роки, наші зусилля виправдалися. Будинок був готовий. Просто казка – чотири кімнати, панорамні вікна, балкончик, банька, город. Поруч річка і головне – чисте повітря. Мрія і тільки. Нам було чим пишатися.
Звісно, хотілося відсвяткувати таку перемогу. Ми вирішили покликати близьких і влаштувати новосілля. Як виявилося потім – це була дурість.
Рідня чоловіка залишилася дуже задоволена. Ще б пак – шашлик, відпочинок на природі, ліс, річка – все поруч і все безкоштовно. Але далі – більше. Вони стали відвідувати нас кожні вихідні. І я почала втомлюватися від того, що потрібно зустрічати гостей, оточити всіх турботою й увагою, нагодувати й напоїти.
Про який відпочинок могла бути мова, коли на дачі постійно присутні люди. І відмовити їм теж було незручно – це ж близькі родичі чоловіка.
Одного разу на роботі через непередбачувані обставини я отримала тиждень відпустки. Як я була щаслива – нарешті я відпочину. Залишалося тільки сісти на електричку і все. Але не тут-то було. Виявляється, що на дачі на мене чекала свекруха. Вона вирішила скрасити моє дозвілля. Хоча її про це ніхто й не просив.
Свекруха почала освоювати наш город. Вона вже розпланувала де і що збирається посадити. І почала читати мені лекції про користь буряка. Не встигла я вийти до сусідки по коров’яче молоко, як ця жінка встигла перекопати половину грядок.
Я не могла повірити своїм очам – чому свекруха дозволяє собі втручатися в мої плани. Тільки ми з чоловіком знаємо як нам краще організувати посадку. А вона тут взагалі ні до чого. Але сперечатися зі свекрухою я не стала, щоб не псувати ні нерви, ні стосунки. Зробила простіше – закрила весь садовий інвентар під замок.
Але свекруха ніяк не вгамовувалася, тому мені довелося зателефонувати чоловікові. Слава Богу, що він приїхав і забрав її назад у місто, інакше я не знаю, чим би це могло закінчитися.
Але це був тільки перший удар. Другий чекав уже на порозі. І виник він в особі молодшого брата і його сімейства. Але я вже була на взводі, тому довго церемонитися не стала і сказала, що хочу відпочивати, а не обслуговувати всіх родичів.
Невістка розвернулася і, забравши всю сім’ю, пішла в бік залізничної станції.
А я була задоволена. Терпінню прийшов кінець. Хочу додати, що родичі не вважали за потрібне брати з собою продукти. Але при цьому вони часто заглядали в наш холодильник. Можливо, вважали, що це ми маємо їх годувати на правах господарів.
Звісно, потім я шкодувала, що на дачі сталося одразу два таких інциденти, але вважала, що зробила все правильно. Хоча настрій був остаточно зіпсований.
Але несподівано для мене невістка зателефонувала сама. Виявляється вона не ображалася. Сказала, що все розуміє, що коли-небудь разом приготуємо шашлик і відпочинемо на дачі. Я погодилася. Треба ж підтримувати стосунки, нехай і такі натягнуті. Потім був ще один сюрприз. Начальник дозволив взяти відпустку і працювати дистанційно. Мене це дуже влаштовувало. Це означало, що я можу поїхати на дачу і працювати звідти. Інтернет у нас був уже давно.
Я так і зробила. Взяла квиток на електричку і поїхала в мій улюблений будиночок.
Але те, що я там побачила, не можна описати словами. Виявляється невістка і молодший брат чоловіка вирішили без нашого дозволу відсвяткувати на природі День народження їхньої доньки. У будинок вони проникли завдяки дублікату ключів, який зробили ще минулого разу.
Я викликала чоловіка і він уже по-чоловічому розбирався зі своїм братом. Це було незбагненно. Невже люди здатні поводитися настільки непорядно. Виявляється, що так. Палець об палець не вдарили, щоб допомогти дачу будувати, так ще й обдурити хотіли.
А потім я звільнилася і переїхала на дачу, через кілька місяців до мене приєднався чоловік. Якраз дочка вийшла заміж і народила онуку. Усе склалося благополучно. Міська квартира перейшла молодятам, а ми щасливі на природі. Діти до нас приїжджають часто – для них і старалися, а не для корисливої рідні. Ось такий кінець історії. Можливо, вона когось чогось навчить.
А як ви вважаєте, як мала вчинити героїня цієї історії? Чи варто було взагалі вплутуватися в цю затію з будинком? І як ставитися до таких родичів?
