Я все своє свідоме життя прожила в місті. Ніколи в селах не бувала – вже так повелося, що всі мої рідні теж люди з міста. І ось попало мене вийти заміж за сільського хлопця. Ну що поробиш, любов. Та тільки не думала я, що мене не прийме його сім’я.
Все почалося зі знайомства з його мамою. Як справжня сільська жінка, відразу по приїзду, вона завалила мене роботою. Спочатку я допомагала їй на кухні, ну а потім мене відправили по хлівах годувати худобу, з якою я ніколи раніше не зустрічалася. Ніби як випробування пройшла я нормально. Але як виявилося, ні.
Свекрусі не сподобалося, що я не знаю, як поводитися з коровою. Та тільки я не розуміла, до чого такі навички в місті. У місті нікому не треба доїти корів.
Але у родичів чоловіка своя думка. Кожен мій приїзд зі мною постійно говорили на тему пологів, про те, що я, як жінка, просто зобов’язана сидіти вдома. Ніяка робота мені не потрібна і що народжувати в 25 (мені на той час було 23) вже пізно. Та й що скажуть люди в їхньому селі. Старонароджуюча невістка їм ні до чого.
Ну а потім почали всі спостерігати за моїми соцмережами. Якось я виклала фото після тренування в спортзалі. Так мене назвали мало не гулящою. Адже в їхньому селі не прийнято виставляти своє тіло на показ. А я була в топі та шортах.
Я була в шоці, чоловік мій просто мовчав. Мабуть, йому теж соромно за свою сім’ю. Я думаю, вони ніколи не зміняться. Але як з ними далі спілкуватися – не знаю.
