В роки юнацтва я зустріла та покохала найкращого чоловіка на землі. Ми зустрічалися студентами, а одразу після університету ми з Сергієм одружилися. Знайшли хорошу роботу, працювали, жили у своє задоволення, відкладали на власне авто та подорожі, але через декілька місяців я завагітніла. Пішовши у декретну відпустку, зрозуміло, що єдиним, хто зможе заробляти гроші та утримувати сім’ю, був чоловік. Я взяла на себе всі домашні клопоти.
В нас народилася двійня, два чудових хлопчики, Сашко та Олег. Через деякий час на світ з’явилась донечка Христинка. Я займалась вихованням дітей та господарством, але попри це встигала приділяти чоловікові достатньо уваги та не забувала про себе: доглядала за своїм зовнішнім виглядом, слідкувала за фігурою та гарно вдягалась. Як все це я встигала раніше, не знаю, навіть…
Через пів року сталося гoрe, зaхвoрів син Сашко. Спочатку мій чоловік Сергій приходив нас навідувати кожного дня, допомагав у всьому. Але з часом я почала помічати, що він став якийсь віддалений, рідше став приходити, рідше телефонував та писав. Авжеж, я розумію, що чоловікові було важко поєднувати роботу та догляд за дітками, але я теж не на курорті була, радше навпаки, я пережила таке, що нікому ніколи в житті такого не побажаю.
Згодом, наші справи пішли на краще та нас із Сашком виписали додому. Син поступово одужував. Повернувшись в сім’ю, я помітила, що Сергій став холоднішим до мене, ми практично не залишалися з ним наодинці. Тут я почала підозрювати, що в нього є інша жінка, і, як виявилось, мої відчуття підтвердилися. Чоловік сказав, що він пішов до неї, бо вона дала йому підтримку тоді, коли не могла я. Я розуміла, що так більше тривати не може й подала на розлучення. Розлучили нас швидко, не дивлячись на те, що в нас спільні діти та майно. Я почала шукати вихід із ситуації та налагоджувати своє власне життя.
Я влаштувала дітлахів у садочок і сама пішла працювати. Але нове кохання зустріти мені не вдалось. Знайомі казали, що мій колишній дуже свариться з тою іншою жінкою. Настав час, коли він і зовсім їй докорив, що я була краща, то вона вигнала його геть. Сергій став все частіше мені телефонувати та проводити більше часу з дітьми. Благав вибачити його, мовляв, він дуже помилявся, дурний був. Я, звісно ж, не могла його вибачити, але й з дітьми не могла заборонити проводити так багато часу, бо бачила, що вони його люблять та дуже тягнуться до нього.
Ночами мене мучили думки про наше спільне життя, минуле кохання. Я роздумувала про те, як мені вчинити в такій ситуації і вирішила навідатись до церкви. Там я вирішила порадитися з священником про мою життєву ситуацію. Він порекомендував мені обов’язково вибачити чоловікові і тільки тоді мої страждання не будуть марними. Тож, коли він знов просив його вибачити, я погодилася дати йому один шанс.
Дуже часто я поверталася до думок про зраду, але бачила, що Сергій змінюється у кращу сторону: турбується про мене та дітей, проводить з нами багато часу, робить подарунки. Я зрозуміла, що давши йому шанс, я зробила правильний вибір. Але щастя наше тривало недовго. Сергій через 2 роки дуже зaхвoрів і, на жаль, врятувати його не змогла ні я, ні лікарі, ні вищі сили.
Я вважаю, що моя розповідь вчить завжди пробачати близьким і рідним, що б не сталося, бо невдовзі ви можете вже ніколи їх не побачити. Поки життя дає нам шанс, потрібно ним користуватися і ні про що не шкодувати.
Чи вмієте ви пробачати? Як ви б поводилися на моєму місці?
