Хочу поділитися з вами своєю сімейною історією. Вирішила я забрати свою 80-річну матір до себе додому. Живу я в квартирі. Вона в селі в приватному будиночку. Вже важко їй справлятися по господарству, та й взагалі навіть за хлібом сходити, готувати їсти. Складно старенькій було самій купатися і одягатися.
Тому я вирішила забрати її до себе. Удвох то простіше. Тим більше, мати все-таки.
Спочатку все було нормально. Мати обживалась в новому будинку. Я робила все, щоб догоджати їй: купувала її найулюбленіші продукти, готувала правильну їжу, допомагала купатися, одягатися і все інше. Загалом, робила все, щоб їй було максимально комфортно жити у мене. Мама вела себе скромно, з кімнати навіть рідко виходила, намагаючись не заважати.
Але через місяць мама почала вередувати. Вважає себе повноцінною хазяйкою, а мене своєю рабинею. Почала лаятися зі мною. Все було не так їй. Прибираю не так, готую – теж не так. Не так складаю речі. Неправильно перу. Не подобалося їй абсолютно все. Потім вона почала мене звинувачувати в тому, що я забрала її з великого будинку і помістила в цей курятник (так вона називає мою квартиру).
Я намагалася триматися і мовчати, не відповідати на підступи матері. Уже заспокійливе пити почала. Сама сто раз пошкодувала, що привезла її з села. Головне, і назад не завезеш, це ж не річ якась: треба – взяв, не треба – відвіз. Та й люди що скажуть, якщо мати повернеться. Подумають, дочка невдячна випхала з дому рідну матір.
Але як з нею спільну мову знайти, я не знаю. Можливо, у вас є досвід? Порадьте мені щось!
