Ми прожили з Катею в шлюбі шість років. І я думав щиро, що це шлюб назавжди. Але ні, життя є життя і часом через роки люди розуміють, що вибір зроблений був неправильним і розходяться.
З Катею у нас народився син. Вирішили, що розійдемося мирно. До того ж, і вона усвідомила, що наш шлюб ні до чого доброго нас не приведе. Домовилися, що житло ділити не будемо – я залишив квартиру їм з сином. Аліменти теж обговорили, коли буду платити. Ну і дні, коли буду відвідувати сина. Загалом, все як у цивілізованому суспільстві у двох дорослих людей.
Так все йшло добре протягом двох років. З колишньою дружиною ми залишилися в добрих стосунках – я часом міг приїхати і допомогти їй щось по дому. Синові завжди щось привозив, аліменти завжди вчасно сплачував.
Ну а потім я зустрів чудову дівчину, одружився вдруге, вона народила мені дочку. Вже у мене не виходило так часто бачитись з сином, та й подарунки дорогі дарувати я теж не міг.
І ось колишня дружина почала сина налаштовувати проти мене. Що прийду – син каже мені, що я його не люблю і що він мене теж тому не любить. Що маму я кинув і що я такий поганий. Я тільки не розумію – навіщо так робити з власною дитиною.
У підсумку я вирішив аліменти не платити. Ну якщо дитина вважає мене поганим і чужим дядьком, то чому я повинен щось платити? Хіба я не правий?
