– Доведеться задуматися про тимчасовий переїзд, виходу у нас немає. Наталя поїхати до матері не може, адже у неї новонароджений малюк. Та й чоловік її проти такого повороту, – заявив мені чоловік.
– Я теж проти. У мене діти, не маленькі, але все ж, – заперечила я.
– Починається. Так і знав. Мама завжди говорила, що ти робиш з мене ганчірку.
Ось це “мама говорила” я чую все своє свідоме життя. Свекруха була впевнена, що я не пара для її золотого синочка. Вона навіть твердила, що дочок я нагуляла, бачте, вони на чоловіка не схожі. Коли вона ще була здоровою, ми жили з нею. Ні, не тому що у нас не було своєї квартири, а тому що родичка хотіла за мною доглядати.
– Свою квартиру здавай в оренду, гроші вам знадобляться, – говорила мені свекруха.
А в цей же час твердила моєму чоловікові:
– Ага, дурочка знайшла, – казала вона синові, – Давай, роби ремонт в її квартирі за свій рахунок. Вона потім знайде собі більш відповідну партію і виставить тебе з дому. У тебе мама одна, ось мені ремонт і роби.
Тільки квартиру свою свекруха переписала на молодшу внучку. Чоловік ставив нашу сім’ю на перше місце і не слухав маму. Ми тоді вирішили, що він спілкується зі своєю мамою, возить онучок, а я живу своїм життям, в якому немає свекрухи.
А останньою краплею було висловлювання свекрухи після виписки з пологового будинку її дочки. Зібралися всі родичі, вона підняла келих і голосно сказала:
– Тут хоч впевнена, що дитина не нагуляна. А ось чия кров тече в онучках, не знаю.
Я розізлилась і поїхала додому. Це і була наша остання зустріч. Тамара Тарасівна особливо не переживала, адже вона була зайнята своєю Вікторією.
Пів року тому свекруха захворіла. Лікарі твердили, що залишилося їй 5-8 місяців. Я поспівчувала, запитала чоловіка, який діагноз, на обстеження грошей з бюджету не пошкодувала. Але, коли дійшла справа до того, хто буде доглядати за лежачою родичкою, я встала в позу. Все життя була нікчемною невісткою, такою і залишуся.
– Чоловік проти переїзду до тещі, а в інший район їздити кожен день з маленькою дитиною я не зможу. На конфлікт з ним йти не збираюся, кому я потім буду потрібна з причепом на руках? – твердила зовиця.
Зять протестує, незважаючи на те, що теща йому машину купила, квартиру переписала, продукти щодня тягала, грошей для їх молодої сім’ї не шкодувала. А мені ніхто не допомагав, але я повинна?
– Треба пробачати! Чого ти озлобилася на мою маму? Звільнимось з роботи, дочок в іншу школу переведемо, це хіба проблема? – заголосив чоловік.
Я навіть розсміялася після цієї фрази. Виходить, мені треба пустити під укіс своє життя заради жінки, яка плювати на мене хотіла?
– Ти нормально себе почуваєш? Школу поміняти, роботу кинути … Я для неї ніхто, нехай улюблена донечка за мамою доглядає. Я навіть не збираюся обговорювати цю тему. Ти хочеш – звільняйся і переїжджай до мами, – відповіла я.
– Значить, я подаю на розлучення. Буду жити з мамою і сам за нею доглядати. Діти без батька будуть рости, і це на твоїй совісті! – крикнув він і пішов.
– Домоглася свого? Давно хотіла від чоловіка позбутися, ось і нагода трапилася, – сказала по телефону мені зовиця.
Я не стала перед нею виправдовуватися, адже не бачила в цьому ніякого сенсу. Я не відчуваю себе винуватою, я поступила справедливо. Діти повинні доглядати за батьками. Ну, подивимося, чим це все закінчиться. Чоловіка приймати назад в сім’ю не хочу, він свій вибір зробив.
