У нас з сестрою ніколи не було теплих відносин. Вона навіть в дитинстві просила батьків, щоб вони мене відправили в дитячий будинок. Я не розуміла, чому вона так ставилася до мене, адже приводів я не давала. Швидше за все, вона просто ревнувала мене до батька і матері, адже мені діставалося більше уваги.
Я думала, що з віком вона порозумнішає. Спроби налагодити відносини не увінчалися успіхом. Коли у неї з’явилися діти, мені здавалося, що все встало на свої місця. Я няньчила племінників, а вона займалася своєю кар’єрою. Я підлаштовувалась під неї, підтримувала в тяжкі хвилини, жертвуючи своїми амбіціями. Я була безплатною нянькою, адже сестра дуже рідко бувала вдома.
Я нічого не просила натомість, адже дуже любила свою сестру. Я сподівалася, що це допоможе налагодити наші взаємини, вона подобрішає і перестане на мені зриватися. Я була впевнена, що коли у мене будуть діти, вона теж подасть руку допомоги.
Півтора роки тому я стала мамою. З тих пір сестра навіть не дає про себе знати. Якщо раніше вона приходила до мене, щоб залишити племінників, то тепер зрозуміла, що я буду чекати допомоги у відповідь, і пропала. Мені чомусь так прикро, вона ніби мною скористалася. Виходить, вона спілкувалася зі мною тільки через вигоду, я ніколи не була для неї найближчою людиною. Як тільки вона вибралася з бідності, вирішила всі свої проблеми, відразу про мене забула.
Мені ніхто не допомагає з донькою, тому я дуже втомлююся. Я була б рада, якби сестра присвячувала племінниці хоч декілька годин свого вільного часу. Вона ж живе в сусідньому кварталі, не треба нікуди їхати. Але за весь цей час вона навіть не брала на руки дитину, робить вигляд, що ми чужі люди.
Вона могла б мені хоч речі зі своїх діток віддати, але – на жаль. Я їй багато дарувала, бо тоді у мене була хороша робота, а зараз живу на одні декретні. Коляска, ліжечко та інші дрібниці від племінників мене б дуже виручили. Не знаю, як відпустити цю ситуацію, мені дуже образливо. Ось таку подяку за втрачену молодість я отримала від сестри.
