Ще з дитинства мама мене вчила, що людям необхідно допомагати, от я і не можу пройти повз тих, хто просить милостиню. Ми ніколи не дізнаємось, що у цієї людини в житті такого трапилось, що вона мусить просити кошти на своє існування. Але через цю ситуацію, я змінив своє бачення на цей світ.
На той момент на вулиці не було ні душі, тому вийшовши з будинку за продуктами, я не очікував зустріти бабусю, що просить милостиню. Одяг бабусі був чистий, що мене дуже здивувало. Я підійшов та запитав що у неї сталося, на що вона мені відповіла:
«Синочку, я мушу просити зараз допомоги, тому що пропав мій гаманець, а телефону в мене немає, щоб додому подзвонити, боюсь, що син мій вже мене розшукує та хвилюється, бо мене вже день вдома немає, а до села їхати ще дві години! Дай мені, будь ласка, скільки тобі не шкода на дорогу додому!».
Я дав їй 100 гривень, думав, цього було достатньо, щоб доїхати додому. Вона дуже розчулилася, по її обличчю скотилася сльоза, подякувала та й ринула на автостанцію, а я пішов до магазину.
У магазині я обирав продукти на цілий тиждень, тому і часу провів досить багато. І серед рядів, а саме в алкогольному, я побачив ту бабусю, якій ще пів години тому потрібні були кошти на дорогу додому.
Я був шокованим від побаченого, адже я з добрими намірами допоміг їй, але, мабуть, що не стається, то на найкраще, адже тепер я буду уважнішим до людей.
А ви допомагаєте людям на вулиці? Як би вчинили на моєму місці?
