Моє щасливе подружнє життя зруйнувалося в одну мить, коли коханий повідомив мені, що покохав іншу. Ми прожили разом 15 років і мали трьох дітей. Здавалося, що ми пережили все й точно будемо разом до самої старості. Та виявилося, що наш шлюб не може витримати зради.
Я погодилася на розлучення не дивлячись на те, що мені хотілося його пробачити, щоб він залишився зі мною. Та він мене більше не кохав. Єдине, про що я його попросила, це забрати наших дітей до себе, поки я не влаштую власне життя й не переживу розлучення. Він погодився, я в цьому й не сумнівалася, бо він гарний батько, завжди мені допомагав і ніколи не казав, що діти – це обов’язок жінки.
Після розлучення я поїхала на цілий рік до Таїланду. Я намагалася знайти свою гармонію і спокій, там я ходила до психолога. Повернувшись додому, мені спочатку стало сумно, але я змогла встояти перед спогадами.
Вдома мене чекали діти та колишній. Він тримав на руках новонароджену дівчинку. Мені стало трохи боляче, але я взяла себе в руки й привітала його з поповненням.
Він був дуже сумним. Виявилося, що його нова дружина, народивши дитину, покинула його. Сидіти з дитиною, готувати вечерю – це не для неї. Колишній зрозумів, що зробив величезну помилку у своєму житті. Він благав на колінах, щоб я йому пробачила й прийняла назад до себе.
Так ми стали жити всі разом. Його донечка стала мені як рідна, але чоловіка я не пробачила. За рік життя окремо від нього, я зрозуміла, що й так щаслива. Він мені більше не потрібен, тому ми живемо просто як сусіди. Він так і продовжує просити у мене пробачення й знову покохати його. Хоч я і прийняла його, але не змогла забути його підлого вчинку.
