Мій батько покинув мою маму як тільки дізнався, що вона вагітна від нього. Начебто його родина не схвалює його вибір і він не хоче все життя прожити у сварках та вияснюваннях.
Отак я й народилася у мами. Мама була мені і за себе, і за батька. Вона не приховувала нічого про батька, розповідала все, як було. Я виросла, здобула вищу освіту, переїхала до столиці, мала гарну роботу за фахом. Мами не стало, а я залишилась сиротою при живому батькові. Почала зустрічатися з хлопцем. Вирішили одружитися. Продали мамину квартиру, доклали своїх грошей і купили велику квартиру у столиці. Народився син, чоловік вже мав свій бізнес. І коли доньці був рік, ми дізналися, що я знову вагітна. Народилася чудова донька.
В рідному маминому місті залишився її рідний брат, я з родиною приїжджала влітку інколи до них. І в один свій приїзд, ми пили чай з дружиною дядька і вона затіяла розмову про мого батька.
Виявляється, вона знає де він живе, де працює. За цей час він став відомим у місті лікарем. І мені захотілося з ним зустрітися, я зателефонувала йому і він зрадів моєму дзвінку. Уявляєте! Він вибачався, плакав і просив, аби ми спілкувалися. Просив з онуками познайомити. Розказав, що донька друга виросла і не спілкується з ним, з дружиною давно розійшлися.
Ми почали спілкуватись, він приїздив до нас у гості, декілька разів ми приїжджали до нього, але зустрічалися в парку, або дитячому майданчику. А нещодавно не стало і його. Залишилась квартира. І ось я вирішила, що ця квартира повинна дістатися мені і моїм дітям. До мене вже дзвонила моя зведена сестра, і вона стверджує, що теж претендує на квартиру. А я вважаю, що вона і так все життя жила біля батька і він їй допомагав, а про мене згадав тільки наприкінці життя.
Як ви вважаєте? Невже мені треба поступитися їй?
