Ми з Олегом одружилися будучи студентами. Для мене це був перший досвід відносин. Вийшло, що і єдиний.
Парою ми стали на 3-му курсі. Він навчався на фізика, а я на філолога. Його залицяння були ніжними і романтичними.
Як тільки закінчили навчання, вирішили одружитися. Через рік у нас народився син. Минуло ще 3 роки. Народилася донька. А Олега наче підмінили.
Перед тим, як народилася дочка, ми змушені були переїхати через роботу Олега. Я думала, що його депресія пов’язана з глобальними змінами в нашому житті. Він не допомагав з дітьми, пізно приходив додому, почав пuтu.
Раніше теж можна було спостерігати незрозумілі перепади настрій. Але це було ненадовго. Цього разу все затяглося.
На будь-яке моє прохання про допомогу він відповідав, що це моя турбота займатися дітьми та іншими домашніми справами.
Протягом 6 місяців ми майже не спілкувалися між собою. Чоловік був постійно злий або агресивний. Або нaпiдпuтку. Найчастіше це було комбо. Додому повертався пізно. Я вже навіть перестала цікавитися, де він пропадає, і з ким.
Мені було неприємно знаходиться поруч з ним. Триматися мені допомагали спогади про наше щасливе минуле. Сподівалась, що він колись зміниться.
Я готувала їсти, син грався з конструктором, а найменша спала. У цей момент прийшов Олег. Почав крuчaтu, що ми йому набридли, він втомився від нас. Ще додав, що у нього є інша жінка і життя з нею йому подобається більше. Багато чого наговорив. Я дітей зібрала і бігом на вулицю. Відразу ж набрала його батьків. Свекруха заборонила звертатися в поліцію. Пообіцяла терміново приїхати.
Приїхали з батьком і правда швидко. Навіть поліція так швидко не приїхала б. Забрали Олега з собою. Потім я дізналася багато цікавих подробиць.
Найбільше мене шокувaлa тільки одна новина. Ми прожили разом близько 10-ти років і тільки зараз я дізналася, що медики підтвердили Олегу діaгнoз біпoлярні розлади. І, взагалі, у нього проблеми з псuхікoю з самого дитинства. Просто він разом з батьками дуже добре все приховували від мене.
Коли Олег їхав погостювати до батьків, його відправляли на лiкувaння в приватну клініку. Куди ж дивилися мої очі, що протягом усього часу я цього не помічала? Про коханку я теж була не в курсі.
Мені залишалося тільки забрати дітей, влаштуватися на роботу і винайняти нам житло. Дітей влаштувала в сад. Звідки взялися сили на все? Не зрозуміло.
Я дуже довго все аналізувала. Намагалася сама собі пояснити, як я могла так помилятися в близькій людині. Мені знадобився рік, щоб прийти в себе. Про чоловіка батьки подбали: підлікували його і на роботу допомогли влаштуватись.
Деякий час по тому ми розлучилися. Він швидко знайшов собі нову жінку. При чому його родичі мене ще й винною зробили в тому, що це я залишила їх дорогоцінного сина в такий непростий період його життя.
Ось така непроста життєва історія. Зараз в мене все налагодилось. Ось тільки спогади турбують.
