Моя дочка Катюша вже рік як зустрічається з хлопцем на ім’я Діма. Хороший хлопець, вони вчаться разом. Діма працює і навчається. Мені б радіти за дочку. Але я не радію: справа в тому, що Діма – з дуже бідної сім’ї. Батько у Діми п0мep, мама вже на пенсії. Всі гроші, які Діма заробляє, він витрачає на Катю.
Спочатку я була впевнена, що їхні стосунки довго не триватимуть, але я помилилася. Відносини серйозні. А недавно дочка повідомила мені приголомшливу новину: Діма зробив їй пропозицію. І вона погодилася. Тепер Діма працює на двох роботах: збирає гроші на весілля.
Я погано стала спати ночами. Не такого життя я хотіла для своєї дочки. Я у неї питаю:
– А де ви б будете жити після весілля?
– Спочатку квартиру орендувати будемо, а потім візьмемо кредит, коли назбираємо на перший внесок.
Це жахливо. Ми з чоловіком – досить забезпечені люди, ми обоє працюємо, здаємо дві квартири. Ми можемо допомогти дочці. Але я не хочу цього робити: адже у її чоловіка нічого немає. Я не вірю, що вони зможуть все подолати. Допомагати не буду. Намагалася відрадити доньку від заміжжя. Вона і чути мене не хоче. Закохалася по вуха в цього Діму. Катя впевнена, що вони з Дімою всього зможуть домогтися самі. Але я в це не вірю. Поживемо – побачимо, хто з нас мав рацію.
