Ми з сестрою завжди були різними, хоч ми й близнючки. Вона завжди хотіла мати все і нічого для цього не робити. Всі її розмови були лише про чоловіків з грошима. А мрії спрямовані на те, щоб вдало вийти заміж.
Коли ми з чоловіком одружились, вона сказала, що мій вибір «так собі». Що, мовляв, не модно одягається та не так забезпечений, як мав би. Потім після народження мого сина, вона сказала, що це безглуздість – народити дитину, а потім жити декілька років у плачі та підгузках.
Яке ж було наше здивування, коли дізнались, що сестра виходить заміж за іноземця. Незабаром вона народила дівчинку і дуже швидко розлучилась. Бо чоловік її тільки нервував і заважав їй.
Вона подзвонила до мене ввечері та таким жалібним голосом просила побути з її донькою, я погодилась, бо, мабуть, справді кудись треба терміново. Вранці вона приїхала на таксі з купою дитячих речей. Вона залишає на мене восьмимісячну дитину на 10 днів, а сама летить на відпочинок з подружками. 10 днів ми з чоловіком доглядали за її дитиною, по черзі вночі вставали робити суміш. Гуляли щодня, бо дитині потрібне свіже повітря.
В день, коли сестра повернулася додому, вона до нас не приїхала, сказала, що приїхала дому пізно ввечері. Наступного дня вона відпочивала, бо дуже втомилася, а на третій день їй потрібно було попрати всі свої речі та привести себе до ладу, сходити до косметолога і в перукарню.
Нарешті, вона приїхала до нас, до своєї дитини. Ще на порозі вона голосно сказала, що приїхала з подаруночками. Отож, моєму синові й чоловікові у подарунок дісталось манго, одне на двох. А мені подарувала парфуми, за які я мала віддати гроші, бо вони дорогі, брендові.
Мене це здивувало, я почала сваритися з нею, що я доглядала за її дитиною майже два тижні, а вона мені не те, що подарунок не привезла, так ще і гроші вимагає віддати. А ми тут за свої гроші купляли підгузки, серветки, суміш, воду дитячу, бо вона ж так квапилась у відпустку, що цього нічого не привезла, тільки одяг. А вона ще образилась на мене. Сказала, що шкодую грошей для племінниці. Тоді я сказала, що на мене вона більше розраховувати не може і допомагати я їй не буду. Народила дитину для себе – нехай сама і виховує.
А як би ви поступили на моєму місці? Мені здається, що моя реакція дуже навіть адекватна.
